Зміст. 2 Від редакції. Сторінка Предстоятеля 4 Христос Воскрес! (з Пасхального привітання) 5 Проповідь на святий Великодень. Відповіді на запитання - PDF

Description
Зміст Журнал Києво-Печерської Лаври Видається за благословенням Блаженнійшого ВОЛОДИМИРА, Митрополита Київського і всієї України Головний редактор архієпископ ПАВЕЛ (Лебідь), намісник Свято-Успенської

Please download to get full document.

View again

of 92
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Speeches

Publish on:

Views: 20 | Pages: 92

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
Зміст Журнал Києво-Печерської Лаври Видається за благословенням Блаженнійшого ВОЛОДИМИРА, Митрополита Київського і всієї України Головний редактор архієпископ ПАВЕЛ (Лебідь), намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, вікарій Київської митрополії, Голова Синодальної комісії УПЦ у справах монастирів. Відповідальний секретар ієромонах ГЛІБ (Романів-Диня), завідувач лаврської бібліотеки. Редакційна колегія: архімандрит ІРИНЕЙ (Семко), благочинний Лаври; архімандрит ВАРСОНОФІЙ (Столяр), казначей Лаври; архімандрит ПОЛІКАРП (Линенко), лаврський уставщик; архімандрит АНТОНІЙ (Паканич), зав. канцелярії митрополії; ієромонах ЛОНГІН (Чернуха), начальник лаврської типографії. Коректор: Тетяна Савєльєва Комп ютерна верстка інок ІРАКЛІЙ (Криворучко) Дизайн, фото ієродиякон ПАРФЕНІЙ (Масалов) В журналі використані знімки Лаврської фотостудії Адреса редакції: 01015, Київ-15, вул. Січневого Повстання, 25 корп Електронна версія на лаврському сайті: Пропозиції та запитання можна надсилати на адресу редакції 2 Від редакції Сторінка Предстоятеля 4 Христос Воскрес! (з Пасхального привітання) 5 Проповідь на святий Великодень. Відповіді на запитання Церква сьогодення 7 «Коли ми маємо мир ми розуміємо волю Божу...» Розмова з Намісником Лаври архієпископом Павлом 9 «Надіюся, між нами буде і духовне, і наукове спілкування...» Інтерв ю з єпископом Цагерським і Лентехським Стефаном (Грузинська Православна Церква) Богослов я, історія 12 Православ я і уніатство: співіснування чи протистояння Архієпископ Августин (Маркевич) 16 Принцип «канонической территории» в православной традиции Епископ Иларион (Алфеев) 23 Християнин і державна влада Архім. Антоній (Паканич) Сторінки лаврської історії 26 П.Г. Лебединцев «Киево-Печерская Лавра в ее прошедшем и нынешнем состоянии» (продовження) 31 Жизнеописание лаврского старца иеросхимонаха Николая (продовження) #1(3)2005 ÏÅ ÅÐÑÜÊÈÉ ÁËÀÃβÑÍÈÊ Богослов я, історія 38 Занепад іконографічної традиції: ікони Страшного Суду на терені Карпат у 18 сторіччі Проф. Іван Химка (переклад з англ.) Духовна скарбничка 42 Про чудо, яке сталося на Пасху Архід. Петро (Бакай) 44 Син Воскресіння Ганна Куземська Духовний спадок 54 Гомілії св. Василія Великого Про віру 58 Особливості лаврського богослужіння (за спогадами архім.спиридона) Всенощное Бдение 62 Преподобний Паїсій Величковський Автобіографічна повість Переклад І. Жиленко (продовження) Канонічне право 69 Організація Церкви Протоієрей Микола Макар, доктор канонічного права Духовне життя сьогодні 76 Відповіді на запитання Відповідає архімандрит Антоній (Паканич) Богослов я, історія 78 Руські на Афоні Проф. Миколай Фіннелл (переклад з англ.) 86 Паломництва Паломництво на Валаам Розклад паломницьких поїздок у травні червні 2005 року 88 Рецензії, огляди, анонси Новинки Лаврської типографії та відеостудії Видавництво «Пролог» Читайте в наступному номері 4 сторінка обкладинки Воскресение, Воскресение! Православной души Потрясение... В. Войцеховский ÏÅ ÅÐÑÜÊÈÉ ÁËÀÃβÑÍÈÊ Від редакції #1(3)2005 Любов є добрий устрій душі, так що вона нічого з існуючого не любить більше, ніж пізнання Бога (Прп. Максим Сповідник) Христова Пасха щораз по-новому сповнює наші серця невимовною радістю! Радістю Христового Воскресіння і радістю нашого воскресіння; радістю перемоги життя над смертю і радістю переходу від землі на небо, через безодню гріха; радістю бути дітьми Божими і радістю бути найвищим творінням Творця, радістю могти любити до самозречення і радістю могти прощати найзапекліших ворогів; радістю, що на землю вдруге прийде Син Божий, і радістю, що земля преобразиться для синів людських; радістю, що сльози стануть ріками радості і радістю, що серце стане джерелом любові; радістю, що біль забудеться і радістю, що горе стишиться, радістю усіх радостей! Христос воскрес! Воістину воскрес! Наша радість народжується з віри, надії і любові. Любов життя в Бозі, віра дорога до Бога, надія світло на дорозі до Бога, Любов Сам Бог. В цих коротких словах вся суть нашої людськості. Любов пристань до якої прагне людське серце, виявляючи саме так свою природу, але, незважаючи на «природність», любов саме дар найбільший дар Божий людині, бо з гріхопадінням людська природа настільки спотворилася, що любов перестала бути її природнім станом це «таємниця» гріхопадіння. Бог- Любов, стає людиною, щоби повернути людині дар любити, а людина, яка любить Христовою любов ю, стає богом. Це «формула» християнської віри. Тому є лише один критерій, який свідчить про духовний прогрес людини, здатність людини любити. Любити бачити в іншому Христа. Преподобного Псоя називали Христоносцем. Одного разу святий пообіцяв показати своїм учням Христа у гірському пустельному місці. Підіймаючись в гори, вони зустріли старого каліку, який також просився з ними, щоб побачити Христа. Каліці було відмовлено, але преподобний Псой, йдучи слідом, проявив милосердя і поніс його на своїх плечах. Коли учні на горі дочекалися преподобного, їх охопив жах: вони бачили свого вчителя, а на плечах у нього сидів Христос. Але, коли вони наблизились, Христос зробився невидимим. На запитання учнів, де преподобний зустрів Христа, той відповів: «Не на горі Його потрібно шукати, а в ближньому своєму!». На жаль, сьогоднішній світ далекий від такого ідеалу. Дуже часто саме ненависть і злоба, а не мир і любов визначають обличчя сучасної цивілізації. На очах християн відбувається тонка підміна істинного розуміння духовного життя спотвореними поняттями та уявами. Все частіше християнство підміняється ідеями соціальної справедливості та демократії, представляючи Христа як революціонера. Все частіше християнство використовується як чинний засіб для вирішення політичних проблем. Все частіше християнство ставиться в ряд з іншими релігійними течіями задля демонстрації толерантності та «широти поглядів». Все частіше християнство (істинне, православне) звинувачується в релігійному фундаменталізмі, тому що не погоджується ставити Христа в ряд з іншими релігійними «вчителями». Все частіше християнство звинувачується в нетерпимості до так званої свободи особистості, яка межує зі вседозволеністю і беззаконнями. Суть цієї підміни, яка вже сталася, полягає у втраті духовного розсуду щодо істинної природи нашого світу і його кінцевої мети, а відтак і місця людини в ньому. Соціальна справедливість, демократія, свобода особистості тощо, все це безперечно позитивні поняття. Але ці чесноти є можливими тільки при умові, що людина перш за все духовно лікує свою безсмертну душу, яку викупив від вічної загибелі Христос-Спаситель, бо «що дасть людина взамін за душу свою» (Мф. 16: 26). Тому духовне життя людини потребує «аскетичної свідомості», свідомості, готової до постійних зусиль в боротьбі з власними пристрастями, свідомості, готової до хрестоносіння. Христос прийшов у світ не як земний володар, не як соціальний реформатор, а як Спаситель від рабства духовного, при цьому, застерігав про неможливість одночасного служіння Богові і мамоні богові земного «раю». «Ніхто не може двом панам служити» (Мф. 6: 24) бо це суперечить тій дійсності, в якій живе людина. Тому і Апостол застерігає: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любові Отцівської» (1Ів. 1: 15). Сьогодні людство, навпаки, невпинно утверджується у правах «любити світ». Основна «духовна» ідеологія сучасного світу гуманізм 1 приводить до того, що на місце Бога ставиться саме вона людина. Цікаві міркування з цього приводу (про природу гуманізму) знаходимо в О.Ф. Лосєва. «Як найлегше когось переконати, що Бога не існує? Сказати відверто одразу дискредитувати весь атеїзм. Звичайно, рано чи пізно людина почне кощунствувати «за милу душу». Але не зразу, не зразу. Бог, звичайно, є, ви і в 2 #1(3)2005 Церкву ходіть, але погодьтеся з однією дрібничкою: признайте, що ви маєте право на існування. Як, хіба це і є гуманізм? Хіба ж середньовічна людина не визнає за людиною право на існування? Хіба християнство не визнає свободи людини, хіба Христос не звільнив світ? Ось і прекрасно, ви навіть кажете, що між визнанням права на існування і християнством немає ніякої різниці. Отже, ви можете спокійно вимагати для себе прав для свого існування і мислити себе християнином. Це і є справжнє Відродження (Гуманізм). В чому справа? знову здивуєтеся. Так, християнин мислить себе тим, хто не має ніякого права на існування. Християнин мислить себе прахом, пилюкою, абсолютним ніщо перед божественною досконалістю. І тільки невимовна Божа любов покликала це ніщо до буття, вдунула живу душу. Які тут права! Все зникає перед безоднею божественного Світла, і є тільки одне можливе, необхідне і достатнє буття це Сам Бог. Окрім Бога нема і не може бути нічого. Все, що реально є окрім Нього, є тільки творіння, плід Його особистої свободи і волі, Його любові. Світ і людина не мають ніякої необхідності. Світ і людина, при всіх їхніх силі і красі, при всіх їхніх злобі і убогості, абсолютно нічого не додають до Бога і не віднімають від Нього. Світ і людина могли б зовсім не існувати, і це б зовсім нічого не змінило в істинному бутті. А ось Відродження думає, що людина має право існування, і в цьому-то полягає весь секрет. І Бог не зачіпається, і релігія залишається в цілості, і світ існує, як існував до сих пір, але... я також маю право на існування. Це невинне також і є величезною «перемогою» сатани над Богом 2». Ми далекі від схематизації складних процесів європейської культури, які в результаті призвели до постхристиянської, секулярної епохи, але нас не може не тривожити факт підміни християнства різними соціальними доктринами, коли, маніпулюючи ідеями блага, добра, справедливості тощо, використовуючи при цьому авторитет Св. Писання, спотворюється образ нашого Спасителя, а відтак і нашого спасіння. Можливо, правий був Достоєвський, який писав у своєму щоденнику, що латинство (як один з проявів неправослав я Ред.) гірше навіть за атеїзм, тому що проповідує спотвореного Христа. ÏÅ ÅÐÑÜÊÈÉ ÁËÀÃβÑÍÈÊ Від редакції Саме спотворення християнського вчення розділяє сьогодні християн в нашій Україні. Поза єдністю з Святим Православ ям перебувають розкольники та уніати. Останні вже більше чотириста років як втратили євхаристичне спілкування з Православною Церквою, а зараз претендують на приналежність до східної православної традиції, називаючи себе не більше, не менше як Київською Церквою. Чому так відверто робиться підміна, чому чорне видається за біле і навпаки? Розкол в українському Православ ї також став можливим через підміну, підміну церковних цінностей національними. Благі самі по собі національні почуття були поставленні на місце, де їхня роль є другорядною, а не визначальною. Проте й вони, національні почуття, стали лише маскою для інших почуттів і амбіцій сатанинської гордості однієї (всіма знаної) людини. Християнство не сумісне з підмінами, тому дуже болісними бувають їхні наслідки, особливо травмуючи душі недостатньо утверджених у вірі. Завдання ж Церкви в дусі любові виявляти ці підміни, зцілювати духовно поранені душі і проповідувати «Христа розп ятого для юдеїв спокуса, для греків безумство
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks