ЖУРНАЛ длядігоєи РІК ХХУ НІ ЛЮТИЙ 1981 Ч. 2. (316) - PDF

Description
ЖУРНАЛ длядігоєи РІК ХХУ НІ ЛЮТИЙ 1981 Ч. 2. (316) РІЗДВЯНИЙ ПРИВІТ ВЕСЕЛЦІ ВІД УКРАЇНСЬКИХ ШКОЛЯРІВ У БРАЗИЛІЇ Учні й учительки Суботньої Школи в Куритибі, Бразилія прислали Зеселці різдвяний і новорічний

Please download to get full document.

View again

of 16
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Data & Analytics

Publish on:

Views: 23 | Pages: 16

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
ЖУРНАЛ длядігоєи РІК ХХУ НІ ЛЮТИЙ 1981 Ч. 2. (316) РІЗДВЯНИЙ ПРИВІТ ВЕСЕЛЦІ ВІД УКРАЇНСЬКИХ ШКОЛЯРІВ У БРАЗИЛІЇ Учні й учительки Суботньої Школи в Куритибі, Бразилія прислали Зеселці різдвяний і новорічний привіт на карточці, яку виконала учениця Дебора X. Равлик: аїр а. журндд для дітей кожного віку з кольоровими ілюстраціями виходить кожного місяця у Видавництві Свобода заходами Українського Народного Союзу. Редаґує Колегія. Річна передплата.становить у ЗСА 8.00 дол. у інших країнах рівновартність цієї суми. Для членів УНС 5.00 дол. Ціна окремого числа 75 центів. Ціна подвійного числа 1.00 дол. THE RAINBOW VESELKA Обкладинка роботи йяарти Гуяей-Леґецкіс Published monthly, except May to August Bi monthly at Jersey City, New Jersey Montgomery Street Jersey City, New Jersey Subscription $8.00 per year, UNA members $5.00 per year. Entered as Second Class at Jersey City, N. J. Ілюстрація на обкладинці: Марта Гулей-Ґелецкіс Зимові радощі Роман ЗАВАДОВИЧ Ілюстрація Едварда КОЗАКА лютий На шибках цвітуть ще квіти, Льодові, беззапашні, Ще на вітах грає вітер Зимові свої пісні. А вже сонце шле привіти, Пише пальцем на стіні: Проганяйте Зиму, діти, Це ж ЇЇ останні дні!.. ЛЕСЯ У К Р А Поруч Шевченкового,,Кобзаря , в кожній українській хаті є твори Івана Франка поеми Мойсей , Панські жарти і інші твори, а для дітей його славний,,лис Микита і казки Коли ще звірі говорили . З поетичних творів Франка дуже відома поезія Каменярі . Крім Шевченка і Франка, відоме всім українцям третє ім'я Леся Українка Лесі Українки. її знають уже змалечку українські діти. Це вона написала славну казку Біда навчить про горобчика, що просив різних птахів, щоб його розуму навчили. Написала вона також казку Лелія , Казку про Оха-Чудодія , вірші Мамо, іде вже зима , Вишеньки та інші твори. А найславніший твір Лесі Українки Лісова пісня про чарівну красу української природи. Написала вона багато творів для театру: крім Лісової пісні , ще такі як Бояриня , Камінний господар і інші. З її поезій найбільше відома Контра спем сперо , по-українському це значить Сподіваюся проти надії . Твори Шевченка, Франка і Лесі Українки перекладено на різні чужі мови, їх знають і вивчають чужинці, про них пишуть чужі учені. Лесю Українку вшановує український нарід звичайно у лютому, бо це місяць її народження (25 лютого 1871 року. Як Шевченко і Фран ко, так і Леся Українка закликали український нарід до боротьби за волю, за власну державу. Померла Леся Українка 1-го серпня 1913 року і похована в Києві. На честь Лесі Українки збудовано пам'ятник в Америці у місті Клівленді і в Торонто, Канада. Влітку просіть, діти, ваших батьків, щоб повезли вас туди поклонитися великій нашій поетесі. А напевно вже багато з вас були у Вінніпеґу, в Канаді, чи в столиці ЗДА Вашингтоні і бачили там пам'ятники на честь нашого Тараса Шевченка. Пам'ятник Шевченкові стоїть також на оселі Українського Народного Союзу Союзівка у Кергонксоні. Отак і в Україні і в чужих країнах знають, шанують і вивчають-читають твори наших великих поетів-письменників: Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесі Українки. Будьте ж, діти, горді і щасливі, що український нарід має таких великих поетів, таких велетнів духа, що їх слава лунає по всьому світі. б. д. З МАМО, ІДЕ ВЖЕ ЗИМА Мамо, іде вже зима, Снігом травицю вкриває, В гаю пташок вже немас... Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає? В неньки спитала дитина. Ні, не кожна , одказує мати, Онде, бачиш, пташина сивенька Скаче швидко отам біля хати, Ще зосталась пташина маленька. Чом же вона не втіка? Наїцо морозу чека? Не боїться морозу вона, Не покине країни рідної, Не боїться зими навісної, Жде, що знову прилине весна . Мамо, ті сиві пташки Сміливі, напевно, ще й дуже, Чи то безпечні такі, Чуєш, цвірінькають так, Мов їм про зиму байдуже! Бач розспівалися як! Не байдуже тій пташці, мій синку, Мусить пташка малесенька дбати, Де б водиці дістати краплинку, б під снігом поживку шукати Нащо ж співає? Чудна! Краще шукала б зерна! Снів пташині потіха одна, Хоч голодна, співа веселенько, Розважає пташине серденько, Жде, що знову прилине весна. К. ПЕРЕЛІСНА Прилетів малий горобчик: Ців-цвірінь! Пожалій мене, дитино, Крихту кинь! Бо на дворі на морозі Пропаду, Я і зернятка під снігом Не знайду. На столі ж я бачу стільки Крихіток, КРИХІТКИ Крихітка окрушина, окрушка (crumb) Кинь хоч трішки і для мене У садок! Відчинилося віконце Стук-дзінь-дзінь! І посипалися крихти... Ців-цвірінь! Іж, горобчику бідненький, Поспішай! Завтра зерняток насиплю Прилітай! ДОБРЕ, ЩО ЦЕ ТІЛЬКИ СОН! Приснився мені дивний сон: Прийшов раз до нас в гості слон. А ми всі були при вечері... і як він проліз в наші двері?! Слон на ослоні присів. Ослін так і тріснув навпів. їсти давайте й мені, Бо я не вечеряв два дні! Насипали їсти слонові У миску, як ночви здорові: Картоплі, капусти, хлібець Не скибка, а весь буханець! Спитали: Чи їжі вже досить? Та де! Не наївся, ще просить! Збентежилась бідна матуся, Та й каже вона до татуся: Збирайся та їдь до крамниці, Бо в нас вже порожні полиці! Нема й картоплини в пивниці, Немає ні крихти й для киці! От татко додатки несе, А слон споживає усе. Коли все дощенту поїв, Подякував нам як умів, І з тим він із хати пішов, Сказавши, що прийде ізнов. Отак гостював у нас слон! Як добре, що це тільки сон! Ослін лавка (bench); навпів на дві половини (in two); ночви trough; скибка окраєць (thick lump of bread); полиця shelf; пивниця тут: льох (cellar); дощенту зовсім, цілком (completely). Приснився Галі сон: Прийшов до неї слон, Злегенька уклонився І на стільці розсівся. Схопилася Галюся: Ой, я слона боюся, Бо він такий страшний, Великий і чудний! Усе їсть, що попало, ЧУДНИЙ СОН А все йому замало. З'їв хліб і кашу й борщик, Тарілку, ложку, горщик, І книжку з образками, І ліжечко з ляльками, Й мене вже з'їсти хоче! .. Розкрила Галя очі Пропав відразу слон, Бо то був тільки сон. МУДРИЙ ПЕСИК ТРЕ (З циклу: Дитячі спогади дідуся Костя) Мій дядько Левко дуже любив собак, тож дістав собі песеня з породи лігавців і навчив його багато різних штук. Песик був дуже кмітливий. Між іншим, дядько навчив його берегти своє майно і відшукувати загублені речі. Назвали песика Треф. Я часто бував у дядька, вподобав собі Трефа і залюбки з ним бавився. Не раз граючись я кидав непомітно в траву хусточку або шапчину, а потім казав псові шукати. Не було випадку, щоб Треф швидко не знайшов згуби . Раз приїхав до дядька його колишній шкільний товариш. Зараз першого дня пішли вони на прохід. Дядько мешкав на краю передмістя, і від його дому до поля було недалеко. Вони і пішли вуличкою в сторону поля і за кілька хвилин були вже поза містом. Дядько дозволив мені піти з ним також. Звичайно ж, з нами був і Треф. Я був ще малий і не пасував до такого поважного товариства, але з нами був пес, і цього мені було більше ніж досить. Коли дядько і його гість розмовляли про різні мудрі речі, я бігав з Трефом то сюди, то туди по порослій споришем доріжці і тільки деколи підходив до дядька, щоб подержати його за руку. Та ось я почув, що розмова перейшла на собак. Дядьків товариш став розпитувати про Трефа, про його звички, а дядько розповідав гостеві про те, що його улюбленець уміє. Коли згадав, що Треф уміє знайти загублену річ, гість сказав, що хотів би побачити, як пес це робить. Можу тобі зараз показати! відповів дядько і свиснув натрефа. Треф слухняно прибігдосвого пана. Дядько добув з кишені гаманця, показав його псові і вдав, що знову ховає його в кишеню. Бачачи, що пан не каже йому щонебудь робити, пес побіг наперед. Тоді дядько непомітно кинув гаманця в густу траву. Не оглядаючись, ми пішли далі. Коли відійшли на яких сто кроків, дядько прикликав Трефа, дав йому понюхати свою кишеню і сказав: Нема гаманця! Бачиш нема! Шукай! Треф зрадів, що має роботу, і миттю кинувся шукати згуби. Але ніхто з нас, відходячи від того місця, де лежав гаманець, не помітив, що недалеко від дороги на полі, біля грядки гороху сидів невеликий хлопець. Він побачив, як дядько кинув щось у траву, тож швиденько підкрався, знайшов гаманця і сховав у кишеню штанців. Ми посідали на сіножаті, і дядько з товаришем продовжували розмову. Ми сподівалися, що осьось прибіжить Треф і принесе в зубах гаманця. За хвилину він справді прибіг. Дядько сказав дай! , але пес не мав чого дати. Він збентежено відвернувся і знов побіг туди, де повинен би лежати гаманець. Аж тепер ми побачили хлопця біля гороху. Треф бігав коло нього, пестився і приязно вимахував хвостом. Дядько здивувався: що за диво, Треф не виконує мого наказу ще й більше вподобав собі того незнаного хлопця, ніж нас? Я покликав Трефа. Він прибіг до нас, але зараз же знову вернувся до хлопця і почав з ним бавитися. Смеркалося. Пора йти додому. Хлопець десь зник, і Трефа не стало видно. Нічого! сказав дядько. Гаманця не шкода, в гаманці було лише кілька дрібних монет, а Треф незабаром сам вернеться додому. Дядько був невдоволений, що Треф чомусь не похвастався своїм умінням перед гостем. Ми пішли. По вечері полягали спати. Я спав з дядьком в одній кімнаті. Ніч була тепла, і дядько залишив на всю ніч відчинене вікно. Ранесенько почули ми за вікном якесь шарудіння, а за хвилину Треф, мокрий від роси, з розмахом ускочив з городця до кімнати. В зубах тримав приношені хлоп'ячі штанята. Дядько оглянув штанята і в них, у кишені, знайшов свого гаманця. Справа вияснилася, коли за хвилину під вікном з'явився хлопець, син передміського шевця, до якого дядько не раз давав ладнати свої черевики. Прошу пана, ваш пес узяв мої штани. Віддайте мені їх! Дядько засміявся на весь голос, аж із другої кімнати заглянув у прочинені двері його гість. Дядькові вже все було ясно. Певно, що я віддам тобі штанята, але ти мені поясни, звідки в них опинився мій гаманець. Хлопець опустив голову і несміливим голосом признався до вини: він підняв був гаманця з трави і побіг додому, але пес не відступав від нього, пестився і всунувся ночувати в його кімнаті. Хлопець був радий з такого товариства. А вранці, як хлопцева мама відчинила двері, пес ухопив штанята з гаманцем і притьмом побіг до дядькового дому. Треф не міг зробити йнакше адже його пан наказав йому відшукати гаманця. Аж тепер я зрозумів, чому Треф уподобав собі хлопця і тримався біля нього. Хлопець дістав свої штанята і чимскоріш побіг до дому, але свого нечесного вчинку незміг приховати. Діти з передмістя ще довго розповідали одні одним про шевчика без штанят і про мудрого песика Трефа. На основі записок Костя Ґ у п я я опрацював Роман Завадович Поясненні я-с повничок: кмітливий intelligent; передмістя suburb; пасувати тут: підходити (to fit, to suit); спориш гірчак, рослина (knot-grass); улюбленець (з тварин) pet; гаманець purse; сіножать meadow land; збентежений embarrassed; монета coin; похвастатися почванитися (to swagger); шарудіння rustling; приношений (про одяг) shabby; притьмом миттю, чимскоріш (rashly), НАШІ ПРЕДКИ Як кам'яні були сокири І як письма,не знав ще світ, То люди, мов печерні звірі, Жили між скель і між боліт. Та в Україні гожі села Уже стояли на горбках, Пишалися хатки веселі У візерунках, у квітках. А посуд стань лише й дивися! Хто тих людей учив краси? Було ж це літ тому п'ять тисяч В доби камінної часи. То наших предків предки давні, Та сама кров, той самий рід, Культурою своєю славний Тепер на ввесь широкий світ. Глиняний трипільський посуд Пояснення: Візерунок зображення, рисунок, малюнок (design, picture); посуд тут це слово означає більшу кількість глиняних
Related Search
Similar documents
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks