Юлія Рибінська ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ - PDF

Description
Юлія Рибінська ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ У статті підкреслено, що креативне мислення спонукає до створення нових оригінальних ідей, його можна стимулювати

Please download to get full document.

View again

of 7
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Engineering

Publish on:

Views: 12 | Pages: 7

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
Юлія Рибінська ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ У статті підкреслено, що креативне мислення спонукає до створення нових оригінальних ідей, його можна стимулювати і розвивати цілеспрямованими заходами. Учені стверджують, що навчання через творчість спроможне підвищити рівень професійної підготовки майбутніх філологів. Ключові слова: креативне мислення, акмеологія, особистісна активність, учитель-філолог. Творчість є шляхом перетворення світу та людини, самого творця. Специфіка творчості в тому, що при її перебігу й результатах не відбувається відчуження особистості. Така особливість зв язку творчості й особистості розкриває її як унікальний предмет психологічного вивчення. Жан Піаже відносить цей талант до наших початкових здібностей, напротивагу йому лінгвіст Ноам Чомскі вродженим здібностям мозку. Дана проблема різноаспектно відображена у чисельних працях західних учених (А. Адлер, Р. Асаджолі, Е. Еріксон, Р. Кеттел, А. Маслоу, Г. Олнорт, К. Роджерс, З. Фройд, Е. Фромм, К. Юнг та ін.), радянських та вітчизняних учених (К.О. Альбуханова-Славська, Л.І. Анциферова, О.Г. Асмолов, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, І.С. Кон, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, П.Р. Чамата, С.Л. Рубінштейн та ін.). В Україні вивчення феномену творчості пов язується з іменами таких психологів, як О.М. Веселовський, В.В. Клименко, А.Б. Коваленко, О.Л. Кульчицька, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, О.Л. Музика, В.А. Роменець, В.В. Рибалка, М.А. Холодна та ін. Ще Платон помітив, що пізнання починається з подиву. Але дивуватися можна чомусь несподіваному, дивному, і тоді сама ситуація стимулює наш інтелект. Можна знайти дивне й у тому, що видається повсякденним, і тоді з являються, а точніше виникають Ньютон і Енштейн, Лев Толстой або просто допитливі люди новатори, без яких немислимий розвиток жодної області знань, виробництва, культури [1, 23]. Латинське слово «creatio» (витвір) або «сrеаrе» (створювати, творити) стало коренем слова «креативність» і означає «творча сила». Одним з піонерів дослідження сучасної креативності вважається Джой Пол Гілфорд, який в 1949 році став президентом Американської асоціації психологів і інтенсивно займався не тільки інтелектом, але й креативністю. Він працював над визначенням креативності й можливістю її виміру. Інші впливові вчені, як, наприклад, Едвард де Боно, почали дослідження креативності наприкінці 1950-х років. 31 32 У ті часи, коли вважалося, що проблеми можуть вирішуватися тільки в результаті мислення за строго встановленими схемами, Гілфорд дійшов висновку, що ключ до знаходження нових ідей полягає в тому, щоб залишити вже відомі шляхи мислення. Учений називає це мислення «дивергентним мисленням» і вимагає стрибкоподібного, відкритого на всі сторони, що охоплює кілька тем підходу. Де Боно теж виступає за «поперечне мислення», охоплення нових перспектив і прийняття ідей, що видаються «немислимими». Він називає таке мислення «латеральним мисленням». Обидва вчені роблять висновок, що креативно мисляча людина: думає у всіх напрямках; збирає ідеї, що охоплюють різні теми; відмовляється від поспішної самокритики; ставить під сумнів навіть те, що випробуване часом; допускає всі ідеї навіть ті, які видаються божевільними й нездійсненними. Починаючи з ранніх робіт де Боно, Гілфорда й інших учених, креативність дійсно стає явищем, якому можна дати визначення, вимірювати й на нього можна впливати. Завдяки ідеям піонерів учення про креативність і її нові дослідження можна трактувати у такий спосіб: «Креативність це якість людини, спрямована на створення нових рішень для відомих або нових завдань (продуктивна креативність) і створення нових оригінальних ідей (експресивна креативність). Нове рішення може при цьому виникнути з того, що вже існуючі компоненти або розташовуються по-новому, або одержують нову оригінальну структуру» [1, 6]. Головне у творчості не зовнішня активність, а внутрішня акт створення «ідеалу», образу світу, де проблема відчуження людини й середовища дозволена. Зовнішня активність є лише експлікація продуктів внутрішнього акту. Виділяючи ознаки творчого акту, практично всі дослідники й самі творці підкреслювали його несвідомість, спонтанність, неконтролювання волею й розумом, а також змінення стану свідомості. Наприклад, М. Арнаудов відзначає, що всі поети й художники підкреслювали несвідому активність духу у творчому процесі. Можна привести характерні висловлювання: «Я свою книгу не роблю, а вона сама робиться. Вона зріє і росте в моїй голові, як великий плід» (А. де Він ї). Помітно те, що версія неособистісного джерела творчого акту проходить через простори, епохи й культури. І в наш час вона відроджується в думках Іосипа Бродського: «Поет, повторюю, є засіб існування мови. Пишучий вірш, однак, пише його не тому, що він розраховує на посмертну славу, хоча часто й сподівається, що вірш його переживе, нехай ненадовго. Той, хто пише вірш пише його тому, що мова йому підказує або попросту диктує наступний рядок. Починаючи вірш, поет як правило, не знає, чим він скінчиться, і часом виявляється дуже здивований тим, що вийшло, тому що часто виходить краще, ніж він припускав, часто думка заходить далі, аніж він розраховував. Це і є той момент, коли майбутнє мови втручається в сьогодення. Той, хто пише вірш, пише його насамперед тому, що віршування колосальний прискорювач свідомості, мислення, світогляду. Випробувавши це прискорення один раз, людина вже не в змозі відмовитися від повторення цього досвіду, вона впадає в залежність від цього процесу, як впадає в залежність від наркотиків і алкоголю. Людину, що перебуває в подібній залежності від мови, я вважаю, і називаю поетом» [2, 94]. У психології творчість досліджується у двох головних аспектах процесуальному та особистісному. У процесуальному аспекті визначаються особливості перетворення суб єктом предмета творчості, об єкта, об єктивної дійсності в цілому. Тому на передній план виступають, головним чином, фази, стадії, етапи та результати такого перетворення. В особистісному аспекті головне місце займають якості, здібності особистості як суб єкта творчої діяльності, її потреби, мотиви, інтереси, знання, вміння, навички, характерологічні властивості, самосвідомість, емоції, почуття тощо. Процесуальна характеристика творчої діяльності найбільш виразно виступає у визначенні різними дослідниками стадій, етапів, актів, фаз, моментів творчості. Так, англійський учений Уоллес виділяв у процесі творчості чотири стадії підготовку, дозрівання ідеї, осяяння та перевірку серед яких центральним, специфічно творчим моментом вважається осяяння, тобто інтуїтивне осягання результату творчого пошуку. Вітчизняні філософи, психологи, дослідники творчості теж приділяли увагу цій проблемі. Наприклад, Б.О. Лезін виділяв такі стадії у процесі творчості, як праця, неусвідомлена робота, натхнення; П.К. Енгельмейєр розглядав у рамках власної «теорії трьохакту» винаходу такі стадії, як бажання (інтуїція, виникнення задуму, знання) розмірковування, розробка схеми або плану, вміння (конструктивне виконання винаходу); М.О. Блох визначав такі фази, як виникнення ідеї (гіпотези, задуму) доведення, реалізація; Ф.С. Левінсон-Лесінг виділяв етапи накопичення фактів шляхом спостереження та експериментів, тобто підготовки ґрунту для творчості, виникнення ідеї в процесі фантазування, перевірки і розвитку ідеї. Зазначимо, що ці та інші аспекти процесу творчості, продуктивного мислення стали пізніше предметом вивчення для багатьох зарубіжних та вітчизняних психологів, наприклад таких як Ж. Адамар, С.М. Бернштейн, В.С. Біблер, А.В. Брушлінський, С.М. Василейський, М. Вертгеймер, Д.Б. Вогоявленська, Л.С. Виготський, Дж.Р. Гілфорд, К. Дункер, Й.С. Жаріков, Б.М. Кедров, О.М. Леонтьєв, О.М. Матюшкін, В.Ю. Моляко, Д. Пойа, Я.О. Пономарьов, В.Н. Пушкін, С. Рубінштейн, І.М. Семенов, І.С. Сумбаєв, О.К. Тихомиров, П.М. Якобсон. Складний діалектичний характер переплетіння процесуального і особистісного у творчості вивчали українські психологи А.Б. Коваленко, Ц.І. Литвинова, В.О. Моляко. Він базувався на гіпотезі про стратегічну організацію процесу творчої діяльності. Автори досліджень виходили з того, 33 що існує психічна система регулювання творчої поведінки, мислення, розумової діяльності. Ця система є багаторівневою, багатокомпонентною; вона має певний центр «особистісної активності», котрий являє собою багатознакову закодовану інформацію про набір основних дій та прийомів їх групування у випадках стикання суб єкта з незнайомими ситуаціями або незнайомими елементами у знайомих ситуаціях. Ця система породжує те, що автори називають стратегіями своєрідні особистісні утворення у вигляді програм діяльності, які включають і логічні складові, і інтуїтивні компоненти, і поки що мало зрозумілі і мало вивчені прояви «ситуативної футурології», що базується як на точних, так і на розмитих даних, відчуттях, неясних почуттях. З точки зору В.В. Давидова, як головний критерій особистості слід вважати наявність у суспільного індивіда творчих можливостей. Варто відзначити, що до такого висновку ще раніше дійшов український психолог О.М. Тхаченко. Особистість розуміється як людина, котра має творчий потенціал. У цьому плані поняття особистості, за В.В. Давидовим, і творчої особистості, за даними спеціальної психології творчості, збігаються у своїх головних рисах. Серед психологічних рис, які характеризують саме особистісний рівень розвитку індивіда, В.В. Давидов, насамперед називає потребу індивіда в активному творенні. Ця потреба є смислоутворюючою, завдяки їй особистість підпорядковує собі інші потреби предметно-речовинного характеру, що пов язані, наприклад, зі споживанням. У наукових дослідженнях творчості все більше поширюється думка про те, що здатність до творчості не є виключним явищем, яке властиве лише видатним діячам науки, техніки та культури. Навпаки, ця здатність тією чи іншою мірою характеризує всіх людей, більше того, її можна виявити, стимулювати та розвивати цілеспрямованими заходами, підвищуючи ефективність продуктивної діяльності людини у виробництві, техніці, мистецтві, політиці, економіці, педагогіці тощо, використовуючи творчий потенціал на користь самої людини та суспільства. Відсутність хоча б мінімального творчого елементу в будь-якій людській діяльності перетворює її в механічні операційні дії однозначно тваринних властивостей, на кшталт дії павука, який створює павутину. Креативність, за Маслоу, є етап натхненної творчості, процес деталізації творчого продукту й додавання йому конкретної предметної форми. Вчений вважає, що концепція креативності й концепція здорової, самоактуалізованої особистості стають все ближче й ближче один одному, і одного разу може так трапитися, що вони зіллються в єдиному явищі. Інший висновок, до якого він поступово схиляється, хоча й не має досить переконливих підтверджень, полягає в тому, що навчання творчості, або вірніше навчання через творчість, може бути надзвичайно корисним не стільки для підготовки людей до творчих професій, або до виробництва продуктів мис
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks