Ткаченко Т. В. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова - PDF

Description
Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова 12. Новиков Л. А. Синонимические функции слов (семантическая синонимия) // Русс. яз. в школе С Тютюнник Гр. Батьківські пороги. К., 1979.

Please download to get full document.

View again

of 6
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Social Media

Publish on:

Views: 16 | Pages: 6

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова 12. Новиков Л. А. Синонимические функции слов (семантическая синонимия) // Русс. яз. в школе С Тютюнник Гр. Батьківські пороги. К., с. 14. Палевская М. Ф. Синонимы в русском языке. М.: Просвещение, с. 15. Черч А. Введение в математическую логику. М.: Изд-во иностр. л-ра, Т. 1. С Шанский Н. М. Лексикология современного русского языка. М.: Просвещение, с. The article is deals with the study of the function of synonims in the Gr.Tjutjunnik s works. Key words: function, synonymy, synonymic line, lexica. 96 ЕЛЕМЕНТИ ПРОСТОРІЧЧЯ В МОВІ ПРОЗИ МИХАЙЛА СТЕЛЬМАХА Ткаченко Т. В. У статті здійснено лінгвостилістичний аналіз просторічних елементів, зафіксованих у мові прози Михайла Стельмаха. Проаналізовано компоненти просторічної лексики зі зниженим стилістичним забарвленням різного ступеня інтенсивності, з ясовано стилістичний потенціал периферійних шарів лексики. Ключові слова: просторічна лексика, вульгаризм, інвектива, суржикове слово, експресивність, стилізація розмовності. Індивідуально-художня манера творчості кожного письменника значною мірою характеризує мовний контекст усієї епохи, стан нормування літературної мови та динаміку її стилістичної диференціації і лексико-семантичних змін. У мові художньої літератури відображаються найрізноманітніші засоби живої розмовної мови, творчо оброблені відповідно до світогляду й майстерності письменника і застосовані в авторській оповіді, діалогах та монологах, невласне прямій мові, різних формах мовної характеристики героїв. З настановою на реалістичне зображення художній стиль фіксує все те нове, що з являється в усно-розмовному мовленні, як внаслідок спонтанного саморозвитку живої мови, так і під впливом решти писемних стилів літературної мови [3, 11]. Хоча проблема з ясування сутності українського просторіччя як лінгвістичної категорії, а також питання взаємодії просторічної лексики з літературною мовою і її художнім стилем були об єктом досліджень багатьох вітчизняних мовознавців (Л. Булаховського, В. Русанівського, М. Жовтобрюха, І. Чередниченка, Л. Коробчинської, А. Коваль, С. Левченка, А. Лагутіної, О. Тараненка, Р. Бесаги, В. Товстенко), вони досі залишаються недостатньо вивченими й дискусійними. Просторічна лексика виділяється в межах розмовного стилю за функціональними й емоційно-стилістичними ознаками, а в межах міжстильових відносин за ознаками літературно-лексичної нормативності [12, 52]. Важливим є питання про відношення розмовних і просторічних слів до літературно-мовної норми. Якщо розмовні слова не порушують літературну норму, то місце просторічної лексики лінгвісти бачать то за межами літературної мови, то на периферії літературного вжитку. О. Тараненко до просторічної лексики відносить одиниці, що, маючи поширення на всій або значній території функціонування української мови і не будучи, таким чином, Серія 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство) діалектно обмеженими, не входять до складу літературної мови. Також мовознавець зазначає, що не можна сприймати (ідучи слідом за російською лексикографічною традицією) просторічну лексику як обов язково або переважно грубу в емоційному плані [9, 118]. В. Товстенко, проаналізувавши різні підходи до тлумачення поняття просторіччя, основними критеріями його вважає: 1) ненормативність для відмежування просторіччя від розмовної літературної мови; 2) певну стилістичну зниженість; 3) загальнопоширеність для розрізнення просторіччя і соціальних або територіальних діалектів та індивідуальних неправильностей мови [11, 36]. Більшість мовознавців схиляються до думки, що в просторіччі використовуються нелітературні шари експресивно зниженої лексики. Отже, основною відмінністю між розмовною і просторічною лексикою є позанормативність останньої, що не виключає можливості використання її стилістичного потенціалу в художньому, зокрема прозовому, тексті. Переважно просторічна лексика залучається в мову персонажів як один із засобів їх індивідуальної і соціальної характеристики, а також у мову автора для характеристики середовища, у якому відбуваються висвітлювані події. Під терміном просторіччя розуміємо як слова деформовані, неправильні з погляду загальнолітературної норми, так і вульгаризми грубі просторічні слова і висловлення, що відрізняються різкою зниженістю, виразною оцінністю й експресивністю і є переважно стилістично зниженими синонімами слів літературної мови. Загалом усну й писемну мову знижують усі групи просторічної лексики, хоча причини і характер цієї зниженості різні: слова деформовані знижують мову своєю неправильністю, вульгаризми неестетичністю та грубістю. Як зауважує С. Бибик, у період років ХХ століття стилізація мови персонажів із використанням позалітературних елементів поєднує в собі три функції: етнографічну (соціолінгвістичну) функцію, прийоми індивідуалізації мови персонажів та їх моральнодуховної оцінки, опосередкованої через мову [1, 17]. Лінгвостилістичний аналіз мови прози дає змогу простежити традиційні та оригінальні, індивідуально-авторські аспекти використання стилістичого потенціалу просторічних елементів з метою створення загального колориту розмовності відповідно до тематичної інформації художнього тексту. У художній мові Михайла Стельмаха, майстра, який уміло шліфував народні багатства і за їхнім взірцем витворив самобутнє і яскраве явище власний мовостиль, органічно поєдналося загальномовне й індивідуальне. Аналіз мови прози письменника засвідчує використання в ній поряд із розмовною лексикою усіх різновидів просторіччя. Звернення письменника до просторічних елементів викликане багатьма причинами, з-поміж яких вирізняються експресивно-характеристичні й тематичні. Тональність мовлення в художньому тексті нерідко залежить від наміру автора описати психологічну ситуацію, відобразити стосунки персонажів твору. Просторічна лексика, зливаючись із загальним експресивним звучанням художнього викладу, може слугувати і засобом вираження ставлення автора до зображуваного. У досліджуваних художніх текстах виокремлюється група просторічних слів, які протиставляються літературній мові відхиленнями від норми на всіх мовних рівнях: а) фонетичному (модифікація слів внаслідок різних фонетичних процесів; деформація слів, здебільшого іншомовного походження): айдіотський, антілігенція, 97 Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова кватиря, парсуна, попуртуніст, риалізм, риальний, сумліватися, тіатр (тіятр), шпікулянт; б) словотвірному: очевидячки, тронічки, чувати; в) лексичному: анічутінку, видко, звиняй, маракую (міркую), мендалі, скубент (студент); Просторічні слова, деформовані з погляду літературної норми, у творах Михайла Стельмаха є засобом: - реалістичного відтворення особливостей усного мовлення персонажів: Нічого такого, звиняйте, не було на нашому високому посту, відповідає Калістрат, а от на землі дядьки, звиняйте, не хотять іти на роботу [7, 479]; - характеристики низького рівня освіченості персонажів: Дід Євмен, ще не скинувши млинець картуза, загримів на всю землянку: Не чекав такого від тебе, Марку: ліберал ти й попуртуніст! [6, 255]; - викриття духовної обмеженості, ницості людини: Шавулине одверте посталакання навіть починало подобатись йому [Маркові]: тільки напідпитку така парсуна може вивернути своє нутро, хоч і противне, але чіпке [ ] [6, 260]; - створення іронічного чи гумористичного ефектів: Я [Марко] засміявся: Оце знайшли скубента, що й ділення забув [6, 126]. Яскрава експресивність і оцінність вульгаризмів зумовили їх широке використання в мові прози Михайла Стельмаха. Тут вони є засобом вираження різноманітних емоцій і психологічних станів персонажів, розкриття їх ставлення до інших дійових осіб, мовної характеристики героїв тощо. Оскільки вживання цих грубих слів сприймається як природне в усному мовленні людей у відповідній ситуації, умотивоване залучення їх у художні тексти є виправданим і доцільним тут вони не виглядають як ненормативні, оскільки сприяють більш правдивому відтворенню комунікативної ситуації. Зокрема, у мові прози Михайла Стельмаха зафіксовано такі вульгаризми: 1) грубі номінації частин тіла чи обличчя людини голови (баняк, макітра), ніг (ступалища), очей (буркала, вирла), обличчя (мармиза, пика, писок), шлунка (кендюх), волосся (патли), нижчеспиння (огузок, сідалище). 2) вульгарні назви дій: верзякати, відсобачити, вкоськати, доконати, жерти, запесиголовитися, здохнути, лигати, обараніти, падлючити, паскудитися, пертися, петрати, плюгавити, притиритися, пхатися, сікатися. У складі вульгарної просторічної лексики виокремлюються грубі лайливі слова інвективи (від інвектива гострий викривальний виступ, різке звинувачення, осуд когось [2, 439]). Ці одиниці, притаманні живій розмові, передають негативну оцінку, несхвалення, емоційну реакцію людини. Значна частина таких стилістично знижених слів має підвищену експресивність та відображає грубо-зневажливе ставлення до об єкта й перебуває на межі літературного слововжитку. У художніх текстах письменника стилістично навантаженими є інвективи- назви осіб з різним ступенем експресії, здебільшого зневажливої і вульгарної (бевзь, вилупок, мурмило, одоробло, паразит, песиголовець, паскудник, халамидник). Використання такого типу лексики узгоджується з природною усномовною невимушеністю оповіді: Чого тобі, вражої віри басурмене? Тихіше, анахтемо, не можеш горланити, вигукав би ти Гітлера на тому світі через усі плоти й перелази! [6, 18]. 98 Серія 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство) Інколи емоційність і негативна оцінність інвектив додатково підкреслюється емотивним словом-означенням: А, це ти, патякало злоязичне! [6, 237] або Я тобі що, непоштива довбне, сказав? [5, 18]. У такому випадку зростає загальна емоційність висловлення та експресивність репліки. Вульгаризми здебільшого вживаються з метою: - викриття низького рівня культури персонажа, його духовної обмеженості: Одне слово, став, Оксано, як не вечерю, то хоч бурду на стіл: треба ж не лише язику, а й кендюху мати роботу [7, 13]; - емоційної (переважно негативної) характеристики осіб чи явищ: Молодиця одразу накинулась на невідомого ворога: Плюньте в самісінькі очі якійсь мармизі, моєю слиною плюньте. Крейдою шпурніть у писок тих, хто Марка називає проклятим [6, ]; - вираження осудливого, зневажливого ставлення до негативного персонажа: А що ти інше вмієш? Ти вже й на рідну матір, і на стеблину, і на зернину дивишся очима збірщика. Нападлючив у селі, нападлючиш і в місті [8, 653]; - підсилення іронічного ефекту: Я вже й наждаком шмарую свою пику, а вона ніяк не вибілюється, прийдеться до жіночих мастил вдатися [5, 85]. Особливістю українського просторіччя є наявність у ньому суржикових елементів мовлення, так званих росіянізмів. Найчастіше під суржиком розуміють певний структурно-функціональний компонент українського просторіччя з помітною домішкою русизмів, що став розмовною мовою і фактично основним засобом спілкування більшості україномовного населення країни внаслідок масової тривалої контактної українськоросійської двомовності [10, 665]. На думку С. Бибик, природу явища українсько-російської мов
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks