СУЧАСНИЙ СТАН ТА АНАЛІЗ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ШКОЛИ - PDF

Description
УДК 338:46 Подзігун С.М., к.е.н., доцент кафедри економіки підприємства, фінансово-економічної безпеки Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, СУЧАСНИЙ СТАН ТА АНАЛІЗ РОЗВИТКУ

Please download to get full document.

View again

of 9
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Food & Beverages

Publish on:

Views: 50 | Pages: 9

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
УДК 338:46 Подзігун С.М., к.е.н., доцент кафедри економіки підприємства, фінансово-економічної безпеки Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, СУЧАСНИЙ СТАН ТА АНАЛІЗ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ШКОЛИ Постановка проблеми. Вищі навчальні заклади України можуть та повинні бути в числі найбільш відомих європейських та світових університетів за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені в Законі України «Про вищу освіту». Тільки таким чином можна забезпечити подальший розвиток вітчизняної системи вищої освіти з одночасним підвищенням її конкурентоспроможності та якості. На реалізацію цих завдань повинна бути спрямована державна освітня політика, яка виступає основою для вибору інноваційної стратегії розвитку ВНЗ України. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концептуальні засади механізмів реалізації державної політики у системі вищої школи висвітлено в працях провідних вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі управління: Антошкіної Л. І. [6], Вакарчука І.О. [7], Іванова Ю.А. [2], Каленюка І.С. [3], Кукліна О.В. [3] та інших. Однак питання щодо механізмів державного управління інноваційним розвитком вищої освіти в умовах інтеграції до європейського освітнього простору залишається малодослідженим. Тож, визначення особливостей механізмів державного управління та пропозицій щодо державної підтримки інноваційного розвитку вищих навчальних закладів стає все більш актуальним. Постановка завдання. Метою статті є дослідження основних тенденцій розвитку ринку вітчизняних освітніх послуг системи вищої школи та визначення основних умов його ефективності. Виклад основного матеріалу. Результати аналізу економічного зростання країн лідерів рейтингів конкурентоспроможності Швейцарії, Сінгапуру, Швеції, Нідерландів, Данії, Японії та Великобританії свідчать про необхідність формування та забезпечення розвитку національної інноваційної системи як безальтернативного шляху реалізації системної та послідовної державної політики, спрямованої на активізацію інноваційних процесів, забезпечення технологічного розвитку та оновлення національної економіки. Важливою складовою такої системи має стати ефективна система вищої освіти, що складається з ВНЗ, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою, а також навчальних закладів, які проводять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів а також система генерації знань, що складається з наукових установ та організацій незалежно від форми власності, які проводять наукові дослідження і розробки та створюють нові наукові знання і технології, державні наукові центри, академічні та галузеві інститути, наукові підрозділи університетів, наукові та конструкторські підрозділи підприємств [3, с. 240]. Оптимальний варіант інноваційного розвитку України передбачає розвиток національної інноваційної системи шляхом здійснення комплексу заходів щодо збалансованого розвитку усіх підсистем національної інноваційної системи, підтримки інноваційної активності вітчизняних суб єктів господарювання на всіх стадіях інноваційного процесу, стимулювання попиту на результати наукових досліджень і розробок, кваліфікований персонал, створення сприятливих умов для виробництва інноваційної продукції з високим рівнем доданої вартості [4]. При цьому суттєву відповідальність за управлiння процесами самоорганiзацiї, поширення i зберiгання знань в сучасних умовах соцiально орiєнтованої ринкової економiки несуть унiверситети[56, с. 18]. Як пiдкреслює Л. Антошкiна, саме вища школа є генератором нацiонального прогресу, а фактичний рiвень її розвитку i досконалостi iндикатором потенцiйних можливостей його реалiзацiї [6, с. 52]. Розглянемо в динамiцi основнi показники, якi характеризують дiяльнiсть вищої школи в Українi. Першим iз них є кiлькiсть закладiв, якi здiйснюють освiтнiй процес, тобто пiдготовку фахiвцiв, в розрiзi акредитацiйних рiвнiв вiдповiдно вищих навчальних закладiв I-II та III-IV рiвнiв акредитацiї (рис. 1). В Україні діють вищі навчальні заклади державної, комунальної та приватної форм власності таких типів: університет, академія, інститут, консерваторія (музична академія), коледж, технікум (училище). У 2014 році мережа вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації налічує 803 заклади, з них державної форми власності 415 закладів, комунальної форми власності 221, приватної форми власності 167. Кількість закладів Всього I-II III-IV Рис. 1. Динаміка вищих навчальних закладiв I-II та III-IV рiвнiв акредитації України Складено автором на основі [8]. З 478 вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації 200 державної форми власності, комунальної та 71 - приватної. З 325 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації 215 державної форми власності, 14 - комунальної та 96 - приватної. Сьогодні в системі вищої освіти України функціонують 198 університетів, 62 академії, 83 інститути, 245 коледжів, 97 технікумів, 117 училищ та 1 консерваторія. Із загальної кількості вищих навчальних закладів майже 60% складають ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації та 40% - ВНЗ III-IV рівнів акредитації. Як видно з таблиці 1, за десять років відбулись суттєві зміни в кількості ВНЗ області. Якщо кількість ВНЗ I-II р. акр. за період рр. скоротилась на 59% (за рахунок державних і комунальних навчальних закладів), то кількість ВНЗ III-IV р. акр. зросла на 80% (державних на 42%, приватних більш ніж втричі). Таблиця 1 Динаміка кількості вищих навчальних закладів України Показники на початок навчального року Кількість ВНЗ I-II рівнів акредитації у т. ч. державних і комунальних приватних Кількість ВНЗ III-IV рівнів акредитації у т. ч. державних і комунальних приватних Складено автором на основі [8]. Основні причини скорочення ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації вбачаються у наступному: нечітке визначення місця ВНЗ І-ІІ р. акр. в структурі вищої школи і освітньо-кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст в загальній системі освіти, адаптованої до Болонської системи (остання передбачає трициклову систему підготовку фахівців з вищою освітою бакалавр, магістр, доктор філософії); відтік молодих і найбільш перспективних кадрів з коледжів і технікумів, перш за все з науковими ступенями; різке зменшення замовлень на підготовку фахівців з боку галузей, які в першу чергу виявляли попит на молодших спеціалістів. Загалом сучасна трансформація вищої освіти в Україні є складним нелінійним процесом, в якому можна виділити наступні напрями: екстенсифікація збільшення кількості ВНЗ, спеціальностей та програм, студентського контингенту, а також загальне розширення доступу громадян до вищої освіти; модернізація як зміна змісту освіти, притаманної для командноадміністративного суспільства, так і узгодження її з сучасними вимогами. Складовими цього процесу є демократизація, інноваційні процеси у вищій школі: поява нових спеціальностей, освітніх програм, технологій та засобів навчання, поширення сучасних методів менеджменту та маркетингу вищої освіти; глобалізація трансформація української освіти в контексті глобалізації сучасної освіти та формування єдиного європейського простору вищої освіти. Необхідно зазначити, що будь-які зміни в системі освіти неможливі без належного фінансового забезпечення, а вивчений досвід як командноадміністративної, так і ринкової систем господарювання показує, що саме бюджет є домінуючим джерелом фінансування діяльності та розвитку державного ВНЗ. Обсяги видатків на освіту, незважаючи на стійку тенденцію до зростання, суттєво відстають від аналогічних показників розвинутих країн. Це пояснюється тим, що нормативний метод визначення обсягів фінансування, який використовується як спосіб розподілу бюджетних коштів, припускає їх коригування в сторону зменшення у зв язку з нестачею. Отже, потребується удосконалення або розробка підходу до визначення обсягів фінансування із врахуванням мінімальних соціальних стандартів, які дозволяють встановити нижню межу обов язкового фінансового забезпечення розвитку освіти. Слід відзначити, що брак фінансування системи освіти викликає безліч не лише економічних, а й соціальних проблем. До таких проблем можна віднести: заборгованість по соціальних виплатах та комунальних послугах, ослабленість системи державного кредитування студентів, припинення фінансування програм покращення житлових умов науково-педагогічних працівників, недостатній обсяг фінансування наукової сфери, гальмування інноваційних програм розвитку освітньої системи. Крім того, необхідність збереження та розвитку матеріальної та навчально-методичної бази зумовлює залежність навчальних закладів від коштів, які надходять як плата за навчання студентів-контрактників, що негативно позначається на якості підготовки фахівців та, як наслідок, конкурентоспроможності ВНЗ [1]. З огляду на зазначене, диверсифікація джерел фінансування освіти (залучення коштів студентів, запровадження освітнього кредитування, відкриття програм платної додаткової професійної освіти, проведення наукових досліджень на замовлення та ін.) є одним із способів зменшення ресурсної залежності ВНЗ від держави. Ця проблема особливо загострилася внаслідок фінансово-економічної кризи, створюючи загрозу розвитку вищої освіти в Україні: з одного боку скоротилися можливості бюджетного фінансування ВНЗ та, як наслідок, зменшення рівня заробітної плати професорсько-викладацького складу, зменшення видатків на наукові дослідження, призупинення бюджетного фінансування пільгових кредитів на будівництво житла для науково-педагогічного та педагогічного персоналу; з іншого боку зросла частка коштів спеціального фонду, зароблених власне державними вищими навчальними закладами [1]. Іншим важливим індикатором розвитку освітньої системи та забезпечення її конкурентоспроможності є динаміка показника інвестицій в освітню сферу, особливо зважаючи на те, що Україна обрала модель розвитку економіки, заснованої на знаннях. Частка інвестицій в освіту стабільно тримається на рівні 1% від загального їх обсягу, що, враховуючи загальний стан освітньої сфери в Україні, не можна вважати достатнім показником. Результатом співпраці вітчизняних ВНЗ з потенційними роботодавцями та іноземними вищими навчальними закладами є значне підвищення якості освітніх послуг та залучення додаткових фінансових ресурсів, що робить вітчизняні ВНЗ більш конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому ринку освітніх послуг, але й на зовнішньому, підвищує їх потенціал. Міжнародний досвід свідчить, що в умовах, коли за рахунок бюджетних коштів забезпечується право на освіту обмеженої категорії громадян (визнаних такими, що потребують державної підтримки), фізичні особи як основні споживачі освітніх послуг, не маючи достатніх доходів і заощаджень, залучають довгострокові кредитні ресурси [2]. Тим самим освітнє кредитування сприяє підтримці платоспроможного попиту на освітні послуги та забезпеченню доступності освіти. Висновки і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. В сучасних умовах, коли Украї
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks