Суб єкт- суб єктна взаємодія у виховному процесі Анотація: Ключові слова: - PDF

Description
Методичні засади реалізації особистісно орієнтованого виховного процесу в сучасних освітніх закладах: збірник науково-методичних праць / За ред. О.О.Максимової, М.А.Федорової.- Житомир: ФОП Левковець,

Please download to get full document.

View again

of 12
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Art & Photos

Publish on:

Views: 32 | Pages: 12

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
Методичні засади реалізації особистісно орієнтованого виховного процесу в сучасних освітніх закладах: збірник науково-методичних праць / За ред. О.О.Максимової, М.А.Федорової.- Житомир: ФОП Левковець, С Максимова Олена Олександрівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри дошкільного виховання та педагогічних інновацій ЖДУ ім. І Франка Суб єкт- суб єктна взаємодія у виховному процесі Анотація: У статті розкриваються особливості становлення взаємин першокласника з вчителями та однолітками, характеризується статус суб єкта, аналізуються ознаки педагогічного спілкування на суб єкт-суб єктному рівні, даються рекомендації щодо формування вихованця як суб єкта власної діяльності й поведінки. Ключові слова: моральна поведінка, суб єкт-суб єктна взаємодія, гуманна особистість, статус дитини. Сприяння досягненню успіхів дітьми потребує у взаємодії з дитиною виходити з її інтересів, піклуватися про створення у школі життєрадісної, діяльної, дружньої атмосфери, культивувати відносини близькості й довіри між педагогом і школярем. Розвиток здібностей, нахилів учнів, їх творчості, ініціативності, самоконтролю, самокорекції є головним завданням вихователя. Як зазначає академік І.Бех, виховання досягає своєї мети, якщо вміє спрямувати власну діяльність дитини [1, с.120]. Г.Філонов наголошує, що формування особистості школяра визначається насамперед місцем, яке він займає у системі доступних йому людських відносин, і тим, у якому відношенні знаходяться вимоги, що пропонує йому життя, з тими психологічними особливостями, що у нього є. Як відомо, діти включаються у дві сфери соціальних відносин: дитина - доросла людина, дитина дитина, що взаємодіють між собою через ієрархічні зв язки. У виховній діяльності виникають деякі протиріччя: між потребою в засвоєнні нових соціальних ролей та неправильному уявленні про них з боку дітей; між потребою в активності учнів та відсутністю відповідних умов її реалізації; між потребою у самореалізації дитини і незнанням сфер, де вона може проявити себе; між потребою у самоствердженні та недостатніми знаннями про те, як це можна зробити; між природною потребою бути захищеною й опікуваною та реальним становищем дитини. У шестирічному віці дитина, як правило, не може самостійно вирішити ці протиріччя через недостатні знання про саму себе, через відсутність достатнього досвіду взаємин із людьми, через несформованість необхідних умінь і навичок. Тому вона потребує допомоги, поради, захисту дорослого, але, разом з тим, і поваги до себе, можливості виявляти ініціативу, бути активним творцем своєї особистості. Орієнтація на активність дитини у виховному процесі вимагає створення суб єкт-суб єктних взаємин у системі вчитель учень, учень учень, за яких у школяра формуватиметься адекватна самооцінка, рівень домагань, вміння ставити перед собою посильні завдання та вирішувати їх, переживаючи радість успіху. Загалом ідея суб єкт-суб єктних взаємин бере свій початок у гуманістичній системі виховання, в якій виховання зорієнтоване на розвиток внутрішнього світу учня, на міжособове спілкування, діалог, на допомогу в особистісному зростанні, на формування в дитини реальних оптимістичних життєвих планів, готовності свідомо реалізовувати ці плани, здатності відповідно до гуманістичних традицій соціального досвіду будувати навколишній світ і себе. Гуманноособистісний підхід передбачає якнайповніше розкриття і розвиток цілісної сукупності якостей особистості дитини, її здібностей, задатків, талантів з урахуванням потенційних можливостей; стимулювання позитивних морально-етичних якостей; повагу і любов до дитини, розуміння її унікальності, її потреб та мотивів поведінки; створення довірливих стосунків з учнем, сприятливого психологічного клімату, ситуації успіху. Яскравими представниками гуманістичного напряму у вихованні є Ш.Амонашвілі, Д.Дьюї, А.Макаренко, М.Монтессорі, К.Роджерс, В.Сухомлинський, С.Френе, Р.Штайнер та інші. Як зауважує В.Радул, педагогічне спілкування є повноцінним тоді, коли учень виступає у ньому не як пасивний об єкт впливу вчителя, а як його активний творчий суб єкт, що володіє знаннями, має особистісну позицію, наділений здатністю самостійного мислення і внутрішньої моральної волі. Учень виступає суб єктом діяльності, якщо виховання здійснюється в системі особистісно орієнтованих технологій, які розвивають у дитини прагнення і здатність до свідомої самостійної взаємодії з оточуючим. Особистісно орієнована модель виховання і навчання розробляється багатьма педагогами: І.Бехом, Д.Бєлухіним, А.Бойко, О.Бондаревською, І.Зимньою, І.Зязюном, О.Вишневським, О.Киричуком, Л.Кондрашовою, О.Кононко, С.Подмазіним, В.Рибалком, В.Сєриковим, І.Якиманською та іншими. У центрі уваги особистісно орієнтованих технологій унікальна цілісна особистість, яка прагне максимальної реалізації своїх можливостей, є відкритою для засвоєння нового соціального досвіду, здатна на свідомий і відповідальний вибір у різних ситуаціях. У виховному процесі здійснюється орієнтація на якості дитини, її можливості, на формування і розвиток особистості не за якимось еталоном, а відповідно до її природних здібностей. Суб єкт-суб єктні взаємини між учителем та учнями визначаються І.Бехом як взаємини значущості. Взаємодія вихователя з вихованцем будується не на вимушеності спілкування, а на взаємному інтересі, при цьому враховуються позиції і бажання обох сторін. Лише за особистісного плану взаємодії з вихованцем педагог транслює свою індивідуальність, реалізуючи свою потребу і здатність бути особистістю і, в свою чергу, формуючи відповідну потребу і здатність у вихованця [1, с.137]. Статус суб єкта забезпечується обом учасникам виховного процесу, якщо учень направляє свої зусилля на засвоєння соціального досвіду, а вчитель на організацію його діяльності. Тобто об єктом впливу для учня є предмет чи процес, на якому сконцентрований його інтерес, а для вчителя виховний процес, а не учень. Разом з тим, С.Подмазін висловлює думку про те, що особистість не може виступати об єктом діяльності, оскільки тоді її визначення не співпадає з реальністю: навіть знаходячись в умовах, що позбавляють її можливості зовнішньо виявляти свою активність у діяльності, особистість завжди зберігає своє ставлення до подій, будує образ свого майбутнього життя та діяльності. Російський філософ П.Флоренський та професор О.Кононко виділяють чотири форми суб єктності дитини: вона виступає суб єктом вітального ставлення до світу (формує і розкриває власну природу), суб єктом предметного ставлення (привласнює і створює предмети культури), суб єктом спілкування, суб єктом самосвідомості [4, с.282]. У взаємодії з дітьми необхідно дотримуватися принципу не поряд і не над, а разом. Як зазначає О.Запорожець, шестирічна дитина не потребує постійної допомоги дорослого, однак відчуває потребу в постійному спілкуванні з ним для того, щоб збагатити свої знання, вирішити питання, що виникли, порадитися щодо своїх планів тощо. Безперечно, суб єкт-суб єктні взаємини передбачають рівноправність педагога і учня. Однак іноді поняття рівноправність розуміється спотворено (наприклад, як право вихованця виконувати чи не виконувати розумні вимоги вчителя), що негативно позначається на виховному процесі. Спираючись на думку І.Бужиної, під рівноправністю будемо розуміти побудову процесу навчання на основі демократичного керівництва при максимальному використанні творчої ініціативи вихованця, дотримання прав школяра, насамперед права на рівну з педагогом повагу особистої гідності. Р.Валєєва виділяє три основні підсистеми прав дитини: соціальну, що являє собою права на більш високий соціальний статус (наприклад, рівність із дорослими в обговоренні загальних проблем, право на скаргу, на протест, на захист проти свавілля дорослих); середовищну, яка включає в себе вимоги контролю над навколишнім середовищем дитини; особистісну, пов язану з внутрішнім життям дитини. Вихованцеві слід надавати можливість вільно діяти, але в межах загальноприйнятих стандартів. Свобода поведінки набувається дитиною через постійні роз яснення дорослим її дійсного характеру і необхідну корекцію в напрямі її суспільної значущості [1, с.26]. Щоб заблокувати авторитарний вплив на особистість, необхідно моделювати ситуації вільної, творчої співпраці. Завдання педагога розвинути у дитини здатність до глибокого розуміння ситуації, яка існує всередині неї і ззовні, та вміння і потребу обирати гуманну поведінку, максимально активізуючи свої внутрішні ресурси. Постійно проявляючи цю здібність, дитина набуває власної відповідальної свободи, вміння успішно вирішувати різні життєві проблеми на високому моральному рівні. Визначають сутність суб єкт-суб єктних взаємин між шестирічною дитиною і вихователем через активність, свободу думки та дій дитини сучасні психологи С.Кулачківська, С.Ладивір, Т.Піроженко: Дорослий дозволяє дитині ставити запитання, сумніватися, мати свій погляд, пропонувати власні засоби вирішення завдання. При цьому важливо уважно слухати дитину, давати змогу сформулювати та висловити свої думки, ідеї, допомагати їй уточнювати думку, стимулювати ініціативність, самостійність, повторюючи її думку її ж словами, ключовими фразами, спонукати до вибірковості щодо змісту, виду та форми предметного матеріалу, прийомів виконання дій тощо [6, с.14]. На психологічному рівні суб єктивний характер взаємин передбачає, за С.Максименком, сумісність людей. Сумісність це оптимальне поєднання якостей людей у процесі взаємодії, що забезпечує позитивний результат спільної діяльності. Виділяють функціональну, фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну і психологічну сумісність. Певний вид діяльності вимагає певного виду сумісності або поєднання декількох з них. Звісно, вчитель не зможе забезпечити функціональну, фізичну, психофізіологічну сумісність абсолютно з усіма учнями класу. Тому доречно проаналізувати соціально-психологічну і психологічну сумісність, реалізувати яку в силах педагога. Соціально-психологічна сумісність ґрунтується на єдності найближчих, більш віддалених і перспективних цілей, на спільності інтересів і установок людей. Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, моральних переконань, цінностей, ставлень. Важливим фактором є усвідомлення вихователем і вихованцем наявності у них співпадаючих мотивів спільної діяльності, а також потреби один в одному як умови реалізації цих мотивів. За таких умов відбувається їх зближення, прослідковується тенденція об єднання зусиль у спільній діяльності, а також виникає спільність психічного стану, що породжує психологічний контакт. І.Зимня підкреслює, що контакт усвідомлюється і переживається суб єктами як позитивний фактор, що підкріплюює взаємодію. В умовах контакту найбільш повно проявляються всі особистісні якості суб єктів взаємодії, сам факт його встановлення приносить їм інтелектуальне й емоційне задоволення. Іншими словами, внутрішніми механізмами контакту є емоційне та інтелектуальне співпереживання, спі
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks