Ризики та загрози розриву економічного співробітництва з Російською Федерацією - PDF

Description
Ризики та загрози розриву економічного співробітництва з Російською Федерацією Київ 2014 Зміст 1. Економічне співробітництво України з РФ: складний пошук нової моделі взаємодії Зовнішньоекономічний

Please download to get full document.

View again

of 19
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Presentations

Publish on:

Views: 15 | Pages: 19

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
Ризики та загрози розриву економічного співробітництва з Російською Федерацією Київ 2014 Зміст 1. Економічне співробітництво України з РФ: складний пошук нової моделі взаємодії Зовнішньоекономічний сектор: загальні оцінки «торговельної війни» з Росією Наслідки погіршення економічних відносин з РФ у галузевому розрізі Продукція військово-технічного призначення та машинобудування Сільське господарство та харчова промисловість Сектор енергетики Хімічна промисловість Металургійна галузь Виробництво феросплавів Банківський сектор Висновки: Карта ризиків Авторський колектив Переформатування економічного співробітництва України з Російською Федерацією, виходячи з досвіду країн Балтії та Грузії, буде складним та болючим процесом, що може затягнутися на багато років. За найоптимістичнішого сценарію пристосування до нових умов взаємодії в економічній сфері може зайняти від двох до п яти років - за умови відсутності збройного конфлікту на території України, забезпечення підтримки з боку суспільства та за наявності досить сприятливих внутрішньо- та зовнішньополітичних факторів. За сценарію внутрішньополітичної дезінтеграції болюча адаптація може затягнутися на п ять і більше років. Не виключено, що такий сценарій є цільовим для РФ за умови припинення відкритого військового протистояння на Донбасі. 1. Економічне співробітництво України з РФ: складний пошук нової моделі взаємодії Різке погіршення відносин з РФ спричинює негативний вплив на соціально-політичну ситуацію в Україні через дію таких факторів, як закриття доступу на російських ринок внаслідок недобросовісної конкуренції та запровадження торговельних санкцій з боку РФ, скорочення промислового випуску внаслідок воєнних дій, девальвації гривні та зростання цін на енергетичні ресурси. Водночас падіння обсягів економічного співробітництва з РФ також є наслідком еволюційного зменшення залежності української економіки від РФ як монопольного постачальника енергетичних ресурсів та ринку збуту для неконкурентоспроможних (на світових ринках) українських товарів. Зауважимо, поступове скорочення економічної співпраці з РФ триває від розпаду СРСР. У середині 2000-х РФ задекларувала курс на імпортозаміщення, що прискорило згортання двосторонньої співпраці. У процесі адаптації України до нового формату стосунків з РФ можна виділити 2 етапи - до кризових подій рр. та після. На першому етапі адаптації відбувалося еволюційне, хаотичне підлаштування української економіки до реалій внутрішньої, міжнародної та внутрішньо-російської динаміки. Так, у зовнішньоекономічній політиці стосовно позиціонування України у відносинах з Росією домінували наступні тренди: максимізація доходів від ресурсної ренти за рахунок кооперації українських компаній з російськими енергетичними монополіями (актуальне для металургійної, хімічної галузей); утримання ринків збуту для конкурентної продукції задля скорочення трансфертних витрат (актуальне для АПК, машинобудування та ВПК); ситуативна та/або цілеспрямована переорієнтація конкурентоспроможної продукції на ринки третіх країн; збереження ринків збуту для неконкурентоспроможної (на ринках третіх країн) продукції (актуальне для машинобудівної галузі, ВПК); максимально повна експлуатація немодернізованого, застарілого виробничого обладнання (для більшості експортоорієнтованих галузей), зокрема в рамках спільних підприємств, орієнтованих на ринки третіх країн; гальмування співробітництва у військово-промисловому комплексі (український ВПК для РФ втратив пріоритетність відразу після проголошення незалежності України, але особливо після офіційного проголошення намірів щодо вступу України до НАТО в 2002р.). Таким чином, протягом тривалого часу у зовнішньоекономічній політиці України домінували пріоритети щодо збереження спорідненої з російською моделі господарювання, заснованої на експлуатації конкурентних переваг виробника сировинних (з великою часткою енергетичного компонента) ресурсів. Зовнішньоекономічні угоди України з РФ традиційно були спрямовані на «стабілізацію» (з тенденцією до максимізації) енергетичних відносин з Росією; інші складові співпраці, навіть виробнича кооперація у ВПК, мали другорядне значення. Водночас для РФ важливий компонент співробітництва припадав саме на ВПК, особливо на ту його складову, відтворення якої на території РФ пов язувалося з 3 непереборними труднощами. У свою чергу українські партнери, пов язані з ВПК, демонстрували агресивно ринкову позицію щодо виробництва та постачань зброї на міжнародний ринок, що, за логікою російської сторони, загрожувало національній безпеці та мотивувало до переоцінки ризиків продовження військової кооперації з Україною. Початок системної кризи у стосунках з РФ, що припадає на середину 2013 р., позначив перехід до нового етапу двостороннього співробітництва. Влітку минулого року РФ запровадила масовані торговельні обмеження імпорту з України, що зумовило його падіння за підсумками 2013 р. на 14,6% р/р. Протягом 1 півріччя 2014 р. експорт в РФ скоротився ще на 23,3% р/р. - внаслідок ескалації конфлікту у двосторонніх стосунках, стрімкого падіння промислового виробництва в Україні та стагнації російської економіки. Наприкінці червня 2014 р. Президент України П. Порошенко підписав Угоду про асоціацію та про глибоку і всеосяжну зону вільну торгівлі з ЄС (УА). Відповідно до цієї угоди Україна має суттєво трансформувати економічну політику країни в середньостроковій перспективі, що зумовить також кардинальні зміни, зокрема, у характері стосунків з РФ. Варто наголосити, що базові умови двостороннього співробітництва України та Росії визначатиме не стільки агресія РФ проти України, скільки зобов язання у контексті УА разом з економічними чинниками повоєнного відновлення. Станом на вересень 2014 р., двостороннє економічне співробітництво з РФ характеризують: де факто повне або часткове припинення дії міждержавних договорів (про зону вільної торгівлі та ін., точний перелік наразі неможливо встановити); домінування політично вмотивованих рішень щодо припинення співпраці у секторах, що є чутливими з точки зору національної безпеки України; дискримінаційне та мотивоване національними інтересами РФ блокування українського експорту; початок реформ на газовому ринку України з перспективою запровадження жорстких ресурсних обмежень для суб єктів господарювання та домашніх господарств; припинення постачань газу з РФ внаслідок розбіжностей у підходах до погашення боргу та ціноутворення на газ; безсистемне запровадження санкцій та ембарго у двосторонніх стосунках; перспектива ескалації втрат від дискримінаційних заходів; запровадження обмежувальних заходів як реакція на використання методів силового примусу, шантажу, відкритої агресії (захоплення активів тощо); застосування РФ міжнародного тиску, зокрема через міжнародні організації та дискредитації України як міжнародного партнера; припинення (або різке скорочення) співробітництва у секторі ВПК; вивезення унікального обладнання українських підприємств ВПК для перенесення відповідного виробництва до РФ; заохочення українських виробників до переорієнтації конкурентної продукції на ринки третіх країн; тимчасове запровадження безмитного режиму для доступу українських товарів на ринок ЄС (до створення зони вільної торгівлі з ЄС). зменшення імпорту з РФ внаслідок збройних дій, припинення РФ поставок природного газу та девальвації гривні. З огляду на наявний фундамент двостороннього співробітництва можна окреслити декілька «зон високої напруги», що визначатимуть основні ризики та загрози у середньо- та довгостроковій перспективі. Взаємодія у енергетичній сфері залишатиметься найбільш контроверсійною з точки зору перспектив розбудови взаємовигідних, прагматичних відносин у довгостроковій перспективі. З одного боку, РФ налаштована вибудовувати стосунки з Україною у газовій сфері з позиції сили, тобто використовуючи газові постачання як інструмент геополітичної боротьби та утримання української економіки у сфері впливу РФ. З іншого боку, в українській політиці є чимало політичних та економічних суб єктів, що бажали би відновлення втрачених доходів і тому є зацікавленими у реалізації політики «спільної ресурсної ренти». Водночас, 4 остаточне вирішення «газового питання» (тобто перетворення газу на ринковий товар) означатиме для України перспективу відновлення економічного суверенітету на власній території. Іншими словами, «газове питання» для України це точка неповернення до радянської України. На даний момент відсутність прогресу у реформуванні енергетичної сфери підсилює політико-економічні ризики, включаючи ризики нової політичної кризи, економічного колапсу і навіть розпаду держави (новий закон про реформування ГТС був ухвалений парламентом р. Успіх реформи буде залежати від належного виконання закону та залучення відповідних іноземних інвесторів, для цього необхідне якнайшвидше завершення воєнного конфлікту). Безвідносно до факторів економічної взаємодії з РФ, у контексті міжнародної конкурентоспроможності України сам факт існування загрози вторгнення РФ зумовлює загальну невизначеність щодо економічних перспектив України. Це означає, що Україна, перебуваючи у стані «гібридної» економічної війни з РФ, сприймається західними бізнесовими колами як потенційно небезпечний економічний партнер, з яким варто обмежити фінансові комунікації. Таким чином, якщо після завершення військової фази РФ продовжить економічний тиск на Україну, посилюючи санкції та ембарго, можна прогнозувати подальшу дестабілізацію на фінансовому ринку - ослаблення гривні, з наступною ланцюговою реакцією на ринку державного боргу і банківських кредитів, а також інфляції та економічного спаду. У галузевому вимірі вплив фактора переформатування торговельно-виробничого співробітництва з РФ є порівняно незначним та варіює у залежності від частки російського експорту у валовому випуску галузі. Зазначимо, що відповідно до даних Державної служби статистики за перше півріччя 2014 року фактично у воєнний час - скорочення товарного експорту склало 5,2 % у порівнянні з падінням на 8,9 % у першому півріччі 2013 р. Відповідно до розрахунків Німецької консультативної групи 1 щодо співвідношення середньорічних обсягів українського експорту та виробництва (у докризовий період) машинобудівна галузь до 22% від всього випуску продукції постачала на ринки РФ. Це є найбільшим показником з-поміж інших галузей, оскільки сектор орієнтований на експорт, який значною мірою направляється на російський ринок (галузь експортує близько 43% від обсягу виробленої продукції, частка РФ в експорті становить 52% від обсягу експорту). У той же час потенційні втрати металургійної галузі від закриття російського ринку можуть становити близько 14% від валового обсягу виробництва галузі. Менша вразливість експортоорієнтованої металургійної галузі до російського впливу пояснюється значною географічною диверсифікацією структури експорту (галузь експорт
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks