П ередплачуйте одиноций популярний, ілюстрований політично*господарсьі<ий часопис НОВИЙ ЧАС, що виходить два рази на тиждень. - PDF

Description
П ередплачуйте одиноций популярний, ілюстрований політично*господарсьі

Please download to get full document.

View again

of 180
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Software

Publish on:

Views: 22 | Pages: 180

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
П ередплачуйте одиноций популярний, ілюстрований політично*господарсьі ий часопис НОВИЙ ЧАС, що виходить два рази на тиждень. Місячна п ередп лата 2 зол. Адреса: НОВИЙ ЧАС, Львів, Русьца, 18. Виписуйте незалежний ілюстр. місячник українського культурного І церковного відродження НА ВАРТІ g 2 ріі виданню. Передплата на 1926 р. 6 зол. Цілорічним передплатникам вишлеться три книжки-додатки: 1) Парастас українською мовою. 2) Походження Єпископату в звязку з питанням про благодатність ієрархії Україн. Прав. Автокеф. Церкви (Митроп. Липківського). 3) Про мову богослужения. Адрес: Володимир Волинський. Редакція На Варті. = = = = = Тамже продаються українські Церковні Співи, граматки (помяники україн. мовою, в оправі) та всі инші книжки, ноти і образки. Ч итайте! журнал для плекання Крім багато ілюстрованого великого перегляду найновійших мод приносить зразки ручних робіт в українських мотивах. Кожде число має окремий відділ української кухні, господарських порад і т. и. Кожде число має огляд жіночого українського і всесвітнього руху. До кождого моделю з Н ОІЗОЇ Х А Т И можна одерж а и в Адміністрації НОВОЇ ХАТИ готовий крій у всіх величинах. Ціна поодинокого числа зол. І '80, чвертьрічна передплата зол. 5'. Адреса Редакції й Адміністрації: НОВА ХАТА, Львів, ул. Руська, 18. Бабій. поет. ' щ ча» - * о Носити в грудях сон про СВЯТІСТЬ ХерУ# Щ, Про роскоші та рай, і про життя без сліз. ^ Самому йти шляхом сліпого пілігрима, В калюжі волочить останки білих риз. Для инших засівать слова, пшеничне зерно, Сплітати всім вінки з невянучих троянд. Самому все носить лише вінки із терня, Співаючи в кутку мотиви сарабанд. Любов славословить, не знаючи любови. Любить життя в словах, а проклинать тихцем. Все падати з висот, щоб встати для обнови* І в рідній вітчині все бути чужинцем. Подарувать для всіх утіху сонця блиски, Та скарб краси пісень кидати всім до ніг. Самому; сумувать до гробу від колиски, Не знати, що то спів, не знати, що то сміх. Показувать шляхи, краї нові й забуті, Дороговказами служити до мети. Самому як дитя безрадне на розпутті Стояти в темну ніч, не знаючи, де йти. Фанфарами дзвонить, скликати всіх до бою. І в пісні прославлять бунтарний бій, війну. Самому не могти підняти навіть зброю, Любити понад все лиш мир і тишину. І бачити, як всі кидають лиш каміння, Колоди на шляхи тобі до твоїх стіп. Та знати, що аж десь майбутні покоління З колод сих памятник тобі дадуть на гріб. Все замки будувать у воздушних просторах. В житті не знать, де є твій захист і намет. Агасфером блукають по сніжнобілих горах Царем і ж ебраком; то зветься: Він поет. В асиль Начовсъкий. А кров лилась за кров. З П екла Україниа сема пісня. З універсалу гори задрожали. Хто мав що, ніс у Раду на вівтар; З піґмеів великани виростали: Хрести, медалі кидали на дар. Діди на давніх шаблях присягали Дать голови як треба на удар! Марко Проклятий скочив крізь вертепи, Де фронт котився, рвався як ланцюх Поніс у Київ в Раду гнів халепи! Як ніч летів Михайлик самодруг Мов тінь його зі Січи за Мазепи І шарпав душу як пекельний дух: Наш фронт у Київі! різонув руба, Не Німець ворог нам, але Москвин! Москва на фронті втерла нашим чуба. З Москвою мусиш зважитись на чин! А то пропадеш в світі, як беззуба Собака між вовками сам один! А в Київі він зник, як привид чаду, Марко в розпалі блиснув як зоря. І впав як метеор в Центральну Раду. Там лист писали кровю бунтаря: Ми самочинність кидаєм як зраду, Волієм під московського царя! Впав на вокзал. Там оклики веселі. Стояли в гурмі круків, в соньмі мев Керенський, Терещенко, Церетелі. Чомуж витав міністрів такий рев? Вони хохлов до згоди обнаґлєлі. Керенський крикне мов до звірів лев: Расія нераздельная святое, Кто посягньот на целость рукі проч! Наш Терещенко ні чичирк на тоє. Чуй, Марку, і зубами заскрегоч Задавім в імя цєлаво малое! Пан Церетелі каже, хоч не хоч! Центральна Рада повінчалась з паном Весела, рада, хоч він з роду кат А гін до чину присипля туманом..: Дістав ордери Секретаріят Державно-правну ласку під обмай^м Витає щастєм яко новий лад! На розсвіті за три дні йшли в кольоні По бруковці ряди залізних чет, Дерчали авта, грали в іскри коні. Чета у чету кожен ніс багнет, А наші стяги маяли в їх лоні Йшли горді як орли на горнолет! Та вслід за ними біг Марко Проклятий, То полк Полуботка ніс клич буття: Йдемо Центральній Раді помагати! Бить кацапів, творить своє життя! Впав на коня і став їх завертати Та всі на чин ійшли без вороття. Тисячі ніг ійшли як одна лава. А на чолі Михайлик самодруг З козацьким вусом, з чубом Святослава, Здрігнув Марко: Чи тінь чи його дух? Пішли під Раду, закричали: слава! І стали: струнко! вперли зір і слух. Ніхто не чув. І без розливу крови Прогнали з цитаделі Москалів Взяли під стяг державні установи. Марко як стій до ради прилетів Та замість втіхи, вздрів самі немови Бліді, безрадні, страх їм давить гнів! З Москви прийшов наказ їх усмирити. Не було війська в Росіян той раз Полуботківці стали Москву бити. Марко від Ради їм приніс приказ: Іти на фрорт, а місто залишити! Хоч владу в місті зайняли для нас. Наш фронт у Київі! гукнули разом. Марко підвів Богданів полк: стріляй! І засвистали кулі раз за разом. Стріляв брат брата, плакав Рідний край, Текла кров на Печерську під приказом, Аж зняли стяги, кинуті в одчай. Знов рано виступали у кольоні По бруковці ряди залізних чет, Дерчали авта, грали в іскри коні. Чета у чету кождий ніс багнет, А наші стяги маяли в їх лоні Йшли гордо як орли на горнолет. Прийшли у Київ Керасгри й Донці, А Раду переміг мовковський толк, Не помогли на Раді оборонці. Прийшов наказ: на фронт Богданів полк І Як виїздили, грали стяги в сонці, Греміла сальва зачаївся вовк! Сипнулись кулі в наше військо горде. Хто скоростріли виставив на шлях? Із криком скочили московські орди: Дамо вам автономію і стяг! Зложіть оруже, вон, хахлацькі морди!! А кров текла із жовчю по шаблях. Безсильна Рада сплеснула у руки, Чекала слідства, пишучи Москві Марко зігнувсь як Каїн від розпуки: Стріляв брат брата, аж лягли в крові! Жовтень Б абій. В майбутнє. Нераз боюсь, боюся дня такого, Коли помре останній Добрий Бог, І людський Ум, голодний перомог, Не лишить нам нічого вже святого. Так жаль мені, так жалко покоління, Щ о не знайде в пустині вже роси. І що в добу знесилля і терпіння Не снитесьме нікому вже Асиж. Так жаль мені, так жаль мені правнука, Щ о вкинувши у гріб останній міт, Не ждатиме, ідо хтось, простягши руку, Рече: Прийдіть страждущі, всі прийдіть! Така страшна буде та порожнеча, Де янголів змете із неба люд. І де Христа не ждатиме Предтеча. І*де будуть закони замість чуд. Якесь страшне, страшне те бездороже, Де зла не знай, Добра також не важ. І де ніхто уже на смертнім ложі Не злучиться з Христом у хлібі з чаш. Якось так жаль, так жалко немовляти, Щ о вже ляльок не дасть йому Ісус, Щ о на Різдво не буде син шептати: Коли, коли постелять вже обрус? Майбутнє лиш помолиться до хліба, Піднесе хліб на синій небосклін. Весною вже ратай, орючи першу скибу, Не кине мольб зі зерном на загін. Із келій для ченців будуть доми розпусти. Великодня не стріне спів дзвінниць І так буде в тім світі пусто, пусто, Де вже святих не бачитимем лиць. Убють, убють ченців останніх орди, Щ о їх тоді згадать не смів ніхто-б; На слід лямпад міскроскоп і реторти, А замість свіч, піднятий в гору телескоп. Та є краса, краса велика в тайні. І є краса у слові із амвон, Тож я боюсь, що промінь на свитанні, Розбивши тьму, убє Красу і сон. Боюсь, що як погаснуть всі кадила І піде клич по світі: Пан умер! То людський дух, згубивши горді крила, Сам станеться такий низький, як черв. Бож бачу я: якась страшна потреба Руйнує нам останній Божий Храм. Хоч може знов зніметься зов до неба: Верніть нам сон! Богів оддайте нам! Прага, 1926. ю а Ж. Тоня. Нариси. Христос. Два рази глянув Христос в грізні очи своєї самотносте. Перший раз, коли то блукаючи у голоді по скалистій пустелі, як божевільний безлюдник, будив всі свої творчі сили, постом скріпляв свойого духа і рішався до виступу перед народом як проводир його, а заслуханий в найглибші звуки свойого серця чув, чув як сумнів підточував його серце і він завагався... Стати проти міліонів, чи йти за ними? Поклонися мені, а царем землі засяєш! відізвався той знаний голос у постати сатани. Царство духа я здобув і володар всесвіта я! Іди шляхом спокою, куди ідуть усі! Боротись хочу! Осміяний упадеш! Геть сатано! Син Божий побідить! сказав Христос у всемогучости своєї волі й думки. 0 могучосте твоя, Христе! Спасенна та хвиля, що вивела тебе з самотних пустирів у народ боротися із кривдниками його! Бо тільки боротьба здвигає людину до всемогучих д іл! Й нестертим блеском ояснює! Вбезсмертнює ідеї. Сі вічні джерела світла і сили! Нехай же буде благословенна по всі часи і та хвиля, що її зродила! * * * 1 другий раз в життю свойому відчув Христос грозу самотносте, коли то полишений і зраджений найвірнійшими своїми другами станув на горі Гетсеманській і як надгробний кедр понурився в думах що ось зближається конець його діл, конець боротьби його творчих сил і всіх бажань і мрій і могучосте,.. він, поглядом пророка роздерши заслону долі народів, почув трівожні слова Жертва! Жертва! І холодна роса страхіття упала тоді на його чоло. Як безрадна дитина припав до землі. Ти, що мене вів, возьми сю чашу, бо гірка., гірка... вона! І плакав. Осміяний упадеш! пригадав давні слова. Ні, воля моя ісповниться! сказав рішуче. Спокійно встав і віддався ворогам на муки. О могучосте твоя, Христе! Спасенна та хвиля, що вивела тебе у хвилі упадку на смертоносний жертівник! Бо тільки жертва здвигає людину до безсмертности! Мертвих воскрешує! Упадок подвигом чинить! Життєтворчою силою ідеї святить! Нехай же буде благословенна по всі часи і та хвиля, що її зродила. М аксим Смужка. На смерть Ю. Дарагана. Так червоніє кров півоній, Так гірко скаржиться полинь. Ю. Дарагап. Мій любий, в чужині твій голос затих, Відтак затужили над Прутом смереки, Берізкою я між пшениць золотих Послалась на нивах далеких. Біжать вечори злотобризних озер, В туман сіроманний вплітається обрій, Вітри голубино від рідних осель До ніг аж тобі: вечір добрий. Пішов ти чужими полями у світ І деж бо й коли я знайду тебе, стріну, Кому доручити від сестер привіт І матери зойк лебединий... Ти снив мені в провесень, дальній мій друже, Як день споважнілий схилявся на бір, Та ось мою радість вже вечір замружив І пусткою знову без тебе мій двір. Іду ланами далі, далі... Огорне осінь сухозлотом Снується шлях до небуття. Убоге поле рідний край Ще хвиля смутку, бризка жалю І завихрує з заколотом І змеркнуть обриси життя. Холодна фіща з краю в край. Прощальне слово відгомоном Туман завіє ясні далі Зворушить тишу в кружині І крізь німую вічність днин І розіллється передзвоном Мої невиплакані жалі Журлива пісня в далині. Розлє навколо передзвін. Н ат аля Королева. Шовкова пані. Було мені років пять, може шість. Жила я у бабуні, в маєтку, осторонь від людей. Я любила своє житло, а особливо наш великий, старосвіцький дім. Він був увесь, як казка: тихий та таємний, з великими залями, з колюмнами, баштами, шкляними балконами, галереями. В середині ж, його таємничій казковости найбільше сприяли товсті килими, котрих була безліч, котрими були вистелені вщерть майже всі підлоги в пок
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks