Ольга ГОРБОНОС (Херсон) ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА: СУЧАСНИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ - PDF

Description
С. А. Токарева, И. Н. Гроздовой, Ю. В. Ивановой, В. К. Соколовой]. М.: «Наука», с. 7. Марчук З. В. Генеалогія українського весілля / З. В. Марчук. Луцьк: Інститут культурної антропології, 2005.

Please download to get full document.

View again

of 6
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Instruction manuals

Publish on:

Views: 15 | Pages: 6

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
С. А. Токарева, И. Н. Гроздовой, Ю. В. Ивановой, В. К. Соколовой]. М.: «Наука», с. 7. Марчук З. В. Генеалогія українського весілля / З. В. Марчук. Луцьк: Інститут культурної антропології, с. 8. Рижик Є. Календарні обряди українців Холмщини і Підляшшя / Є. Рижик // Холмщина і Підляшшя. Історикоетнографічне дослідження. К.: Родовід, С Співаюче Підляшшя / [українські народні пісні Північного Підляшшя у записах О. Савчук]. Більськ: Союз українців Підляшшя, с. 10. Холмщина і Підляшшя. Історико-етнографічне дослідження / [Борисенко В., Вишневська Г., Гаврилюк Ю. та ін.]. К.: Родовід, с. 11. Jaroszewicz J. Wiedomość o kupalnicach na Podlasiu / J. Jaroszewicz // Ruś Podlaska. Podlasie w opisach romantyków / [wybory dokonał Jerzy Hawryluk]. Bielsk Podlaski, S Sikorski Roch. Podlasie Bielsk ludność jej zwyczaje / Roch Sikorski // Ruś Podlaska. Podlasie w opisach romantyków / [wybory dokonał Jerzy Hawryluk]. Bielsk Podlaski, S УДК: Ольга ГОРБОНОС (Херсон) ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА: СУЧАСНИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ Автор статті досліджує основні параметри лонгітюдних науково теоретичних концептів жанрової природи літературної казки. Метою даного дослідження є виділення певних типологічних паралелей жанрово структурної модифікації літературної казки як результату динаміки жанру у загальному літературному процесі. Ключові слова: народна казка, літературна казка, розвиток, синтез, авторська позиція. The author of the article investigates the basic parameters of the longitudinal scientific theoretical concepts of the literary tale s genre. The aim of the investigation is to distinguish definite typical parallels of the basic structural modifications of the literary tale s genre as a result of it s dynamics in the general literary process. Keywords: a folk tale, literary fairy-tale, development, synthesis, authorial position. Художньо-літературний твір як результат, «витвір» (П. Куліш) індивідуально-творчої, особистісно-неповторної діяльності письменника завжди спроектований на реальний світ, виростає з нього, продовжуючи його на особливому-поетичному рівні. Створення письменником у творі власної поетичної реальності як узагальненої об єктивно-суб єктивної структури не виключає і його усвідомленої персоналістичної художньої рефлексії на використання фантастичних умовно-образних засобів, фантастичного субстрату народної казки. Уходження народної казки у поетичний простір чітко визначеного авторства літературної творчості характеризується особливою макрочастотністю жанротворчої парадигми. З одного боку, народна казка з її певним конструктивно-образним змалюванням дійсності стає одним із організуючих генотворчих центрів найрізноманітніших літературних жанрів. А з іншого - функціонує в індивідуально-художній творчій практиці як жанрова цілісність, «відроджується» у вигляді казки літературної. Але чітко маркована плюс-присутність народної казки в практичному художньому ареалі літературної діяльності не виключила її певної сенсової 54 непрозорості в плані теоретичного дослідження і появи окремих генологічнодослідницьких лакун. Одна з них це відсутність з часу виникнення літературної казки і до сучасного періоду легітимного літературознавчого визначення саме як жанру, викликаного дискусіями «з приводу теоретичного обґрунтування казки як особливого літературного жанру, її поетики, взаємозв язків з іншими жанрами» [5,с.64]. І світова, і вітчизняна генологічна думка постійно прагнула ліквідувати цю «несправедливість». Особливо активними ці спроби стали в другій половині 20-го століття. Дослідник сучасної української казки Ю. Ярмиш визначає літературну казку як «жанр літературного твору, в якому в чарівно-фантастичному або алегоричному розвитку подій і, як правило, в оригінальних сюжетах і образах у прозі, віршах або драматургії розв язуються морально-етичні або естетичні проблеми» [14,с.8]. На нашу думку, у зазначеній дефініції маргінальну позицію займає принципова для літературної казки проблема співвідношення народно-казкових образно-стильових засобів і власне авторських. Можна згодитись з твердженням дослідника М. Липовецького, що Ю. Ярмиш «відходить від принципово важливого для літературної казки питання відношення до народно-казкових традицій взагалі. Закономірно, що під указані параметри можна підвести найрізноманітніші жанри від байки до фантастичної новели романтизму» [8,с.6]. Така генопозиція Ю. Ярмиша, на нашу думку, зартикулювала певну дихотомію окремих генотверджень у його історико-літературному дослідженні сучасної літературної казки, надрукованої окремим виданням під назвою «У світі казки» (1975). Дослідник, розкриваючи процес формування літературної казки як жанру, зазначає : «Згадаємо казку Г.- К.Андерсена «Сніжна королева».там все своє, народжене фантазією геніального казкаря : образи дітей Кая, Герди, суворої Сніжної Королеви, оригінальний сюжет, не повторюваний в жодній народній казці і т.п.» [14,с.11]. Виникає питання: як узгодити даний концепт аналізу творів великого казкаря Ю.Ярмишем з його ж висловленою на перших сторінках дослідження генологічною тезою: «Літературна казка є дітищем казки народної, від якої вона походить».[14,с.5]. За твердженням дослідника в казках датського казкаря панує єдиновладдя авторського я, а народно казкова стихія не пульсує як реальна об єктивна художня данність літературних казок Г.- К.Андерсена. Безумовно, за твердженням Ю. Ярмиша практично необмежена свобода письменника по відношенню до народної казки як традиційно-унормованої поетичної структури є позиція автора літературної казки як деструктив-стосунків з художнім світом народної казки. Цю диспропорцію Ю. Ярмиш прагне ліквідувати у визначенні літературної казки, поданій в «Українській літературній енциклопедії» (1990 р.), де визначається, що літературна казка «це жанр, котрий спирається на основні закони фольклорної казки, художній твір, в якому використано народний казковий сюжет, образи, органічно поєднано елементи дійсності та художньої вигадки, вимислу» [11,с.374]. 55 Така генологічна дефініція, на нашу думку, на відміну від попередньої визначається маргінальною позицією щодо функціонально-структурної та екзистенційно-семантичної «присутності» автора у художній матриці літературних казок і домінантним спрямуванням розкриття ролі і місця народно-казкових поетичних елементів у жанрі, хоча і в аспекті деструктивнопослідовної діахронії. Як свідчить досвід вітчизняної, російської, та західноєвропейської художньої практик, розвиток літературної казки розпочався шляхом прямого перенесення фольклорного жанру в авторську художню систему (М.Липовецький) і виникненням перших жанрових різновидів літературної казки художнім переказом народно-казкового сюжету та літературної казки за фольклорними мотивами. На думку всіх дослідників, максіма розвитку фольклорно-казкового жанру в літературному ареалі власне авторська літературна казка. У ній як своєрідній жанроформі створення авторського «світообразу» і реалізації його екзистенційно-ціннісної позиції «використовуються основні закони жанру, без запозичення фольклорних сюжетів та образів» [11,с.374]. Відтак, з часу свого виникнення і до моменту сьогодення жанрова матриця літературної казки знаходиться у постійному розвитку у зв язку з особливостями її пульсації в неідентичних сферах естетичної свідомості різних епох, панівних літературних напрямів і методів і власне авторських ідіостилів. Дослідник має справу не зі статичним жанровим явищем, а якіснодинамічним, зумовленим і своєрідністю форм взаємодії народно-казкових і авторсько-творчих художніх елементів у його структурі, і наявністю певних типів зв язку між ними. Отже, генологічне визначення, подане в енциклопедії, не є повною мірою жанрово прозорим, чітким та однозначним саме в аспекті розкриття усієї багатовимірності зв язків народно-казкових адептів літературної казки з художньо-естетичною позицією автора як суб єкта художнього твору. Адже лише за цієї умови забезпечується інтервідповідність усіх рівнів структури жанрової літературної казки, а її поетика набирає статусу цільної художньої системи. У цій ситуації жанрові інтенції дослідниці класичної російської літературної казки Т. Леонової набирають особливої ваги. Вона наголошує на необхідності розгляду казок письменників у «єдності елементів, які їх створюють (народнопоетичних і власне авторських), - компонентів двох художніх систем (фольклорної і літературної), об єднаних в творі в одну жанрову систему» [7,с.8]. Певна фіксація цієї особливості поетики літературної казки - кореляції народно-казкових і власне авторських художніх елементів - чітко простежується у іншій дефініції, поданій у новітньому навчальному посібнику з «Теорії літератури», де літературна казка кваліфікується як один із епічних жанрів, що «паралельно існує як у фольклорі, так і у формі авторської літературної творчості постає з фольклорної в основному 2 шляхами: 1) через вільну інтерпретацію її сталих фабульних схем; 2) на основі 56 оригінальної фабули, в яку широко вводяться чарівно-фантастичні елементи» [2,с ]. Як бачимо, автори прагнуть надати статусу легітимного визначення персоналістичній жанровій дефініції Л. Брауде, дослідниці скандинавської літературної казки. У названому посібнику зазначається, що «Л.Брауде трактує літературну казку як авторський художній, прозаїчний або віршований твір, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; переважно фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди вигаданих або традиційний казкових героїв і, в окремих випадках, орієнтований на дітей, твір, в якому неймовірне чудо відіграє роль сюжетотворчого фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів» [2,с ]. На нашу думку, автори посібника припустилися певної змістової неточності і невідповідності щодо передачі оригіналу дефініції Л. Брауде. Прагнучи відстояти свою генологічну позицію щодо казки як жанру, що існує як різновид у фольклорній і літературній поетичних систем, авторський колектив не подав у підручнику жанротворчий концепт Л. Брауде про роль автора як суб єкта поетичної системи літературної казки. Сама дослідниця розуміє літературну казку як «авторський твір, заснований або на фольклорних джерелах, або створений письменником, але в будь-якому випадку підкорений його волі.» [1,с.6-7]. Цей власний генотворчий формант, висловлений у монографії «Скандинавська літературна казка» (1975), Л. Брауде прагне підкріпити конкретним історико-літературним матеріалом аналізом жанрового розвитку скандинавської літературної казки у творчості її найбільш визначних представників Г.Х. Андерсена, С. Лагерльоф, А. Ліндгрен та ін. Діахронічна логіка розвитку жанру в контексті історико-літературного процесу певного періоду змушує Л. Брауде висловити генологічні концепти, які стають своєрідною антиномією до попередньо висловленої тези - «допоможе зрозуміти творчу індивідуальність письменника, який уходить у складні відношення з фольклором і з сучасною йому дійсністю»; - «з роками росла майстерність Андерсена, він постійно створював літературні казки, які не втратили зв язки з народною, прониклись її настроями і підкорились якоюсь мірою і її законам» [1,с.46,53]. Відтак, дослідниці повною мірою не вдалося знайти відповідь на конструктивно-значущий для поетики літературної казки концепт: її художня цілісність це художній конформізм (по
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks