Інтернет і право на свободу слова (порівняльно-правовий аспект) - PDF

Description
ŒÎÂÌ ÛappleÛÚ, Í Ì Ë Ú appleë Ë ÌËı Ì ÛÍ, ÒÚ apple ËÈ ËÍÎ Í Ù appleë ÂappleÊ ÌÓ-Ôapple Ó Ëı ËÒˆËÔÎ Ì appleí Ò ÍÓ Ó Ì ˆ ÓÌ Î ÌÓ Ó ÛÌ ÂappleÒËÚÂÚÛ ÌÛÚapple Ì ı ÒÔapple УДК Інтернет і право на свободу

Please download to get full document.

View again

of 7
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Crafts

Publish on:

Views: 21 | Pages: 7

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
ŒÎÂÌ ÛappleÛÚ, Í Ì Ë Ú appleë Ë ÌËı Ì ÛÍ, ÒÚ apple ËÈ ËÍÎ Í Ù appleë ÂappleÊ ÌÓ-Ôapple Ó Ëı ËÒˆËÔÎ Ì appleí Ò ÍÓ Ó Ì ˆ ÓÌ Î ÌÓ Ó ÛÌ ÂappleÒËÚÂÚÛ ÌÛÚapple Ì ı ÒÔapple УДК Інтернет і право на свободу слова (порівняльно-правовий аспект) До 1990-х років усіляка інформація та її зміст не виходили за межі кордонів тієї чи тієї держави та були під її контролем: друковані видання, телевисилання, громадські дебати і т. д. Особливо гостро стояло питання про отримання та поширення інформації в соціалістичних країнах. Так, у радянський період було безглуздо і фактично неможливо публічно говорити про свободу слова. Всі засоби масової інформації перебували під жорстким контролем з боку уряду, і перш ніж бути опублікованою, найдрібніша інформація піддавалася цензурі. Сьогодні, завдяки технічному прогресу, інформацію можна як передати,так і отримати, минаючи державні кордони і закони. Інтернет швидко став основним інструментом для здійснення права на вираження думок, ідей, поглядів реалізації права на свободу слова. Він поєднує в собі можливості здійснення права на отримання, вільного вираження і поширення інформації, ідеї та думки як у письмовій формі, так і за допомоги аудіо- та відеозасобів. Специфіка Інтернету полягає в тому, що, по-перше: це унікальний засіб комунікації, який дозволяє багатомільйонній аудиторії по всьому світу спілкуватися миттєво і одночасно; по-друге: це величезна «бібліотека» інформації в різних сферах наукових досліджень; по-третє: це загальноосвітній інструмент, що використовується безліччю університетів світу, які пропонують свої курси через Інтернет. Дедалі частіше традиційні ЗМІ (газети і радіостанції) використовують «онлайн», забезпечуючи міст між «паперовим світом» і кіберпростором та гарантуючи міжнародний доступ до місцевих газет. Утім, через різноманітність змісту і простоти використання, Інтернет-інформація стала спірною і суперечливою та може використовуватися в різних цілях. З одного боку, наприклад, це дозволяє отримати відомості про поточні події в країнах, де інші засоби масової інформації піддаються жорст- 31 Публічне право 4 (8) (2012) кій цензурі; з іншого Інтернет може бути використаний з метою сприяння злочину, поширенню терористичної пропаганди, пропаганди расистського змісту, відвертої порнографії, зокрема дитячої. Крім того, критерій допустимості та моральності інформації в ряді країн відрізняються, звідси один і той же інформаційний матеріал в одній країні може бути цілком законним, а в іншій вважатися непристойним (порнографічним) або політично недопустимим. Така ситуація чимраз більше актуалізує питання, що стосуються регулювання права на свободу вираження поглядів взагалі та за допомоги Інтернету зокрема. Також актуалізується питання про те, чи повинні органи державної влади країн дозволити і забезпечити доступ до Інтернету громадянам або вжити заходів до обмеження такого доступу (як у країнах Саудівської Аравії та Китаю). Мета статті проаналізувати перелічені питання у контексті юридичної гарантії права на свободу вираження на прикладі окремих країн світу. На нинішньому етапі розвитку вітчизняної та закордонної юридичної науки питанню прав і свобод людини і громадянина (характеристиці, класифікації, історичному розвитку) присвячено чимало досліджень. Наприклад, цю проблему досліджували А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков, О. А. Лукашова, О. В. Негодченко, А. Ю. Олійник, П. М. Рабінович, О. Ф. Скакун та інші вчені, але питання реалізації такого права, як право вираження своїх думок і поглядів за допомоги світової комп ютерної мережі (Інтернет), фрагментарно торкались у своїх працях лише поодинокі закордонні вчені (Рікке Франк Йоргенсен, Франц Мейєр). Саме це ще більше актуалізує проблему і ставить її в центрі уваги. Загальна декларація прав людини 1948 р. у ст. 19 проголошує, що кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право криє в собі свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів [1]. Згідно зі ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., кожен має право вільно висловлювати свою думку. Це право означає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від державних кордонів [2]. За нею послідував шістнадцять років потому (16 грудня 1966 р.) Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. У п. 1 та п. 2 ст. 19 цього документа визначається, що кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх думок. Кожна людина має право на вільне вираження своєї думки; це право охоплює свободу шукати, одержувати і поширювати різноманітну інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово, за допомоги друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір [3]. Комітетом міністрів Ради Європи 29 квітня 1982 р. прийнято Декларацію про свободу самовираження та інформації, яка, зокрема, закликає державичлени «забезпечити в розумних межах доступ, передання і поширення інформації та ідей як усередині держави, так і за її межами» [4]. Враховуючи ростучу роль Інтернету в житті населення взагалі та як засіб реалізації права на вільне вираження своєї думки зокрема, перед державами виникають такі важливі завдання, як активізувати та забезпечувати доступ до Інтернету. Так, наприклад, у Великій Британії уряд зобов язався надавати комп ютери всім малозабезпеченим сім ям, щоб запобігти витрученню з «інформаційного суспільства». Навіть більше, ця проблема 32 Інтернет і право на свободу слова (порівняльно-правовий аспект) набула не тільки державного, а й міжнародного характеру. Хоч Інтернет і поширюється в країнах, що розвиваються, переважна більшість Інтернет-користувачів залишається в західному світі. Себто, глобальне інформаційне суспільство існує лише на словах. Насправді світ поділений на «інформаційне багате» та «інформаційно бідне» суспільство. На сьогодні розрив між «інформаційно розвиненим» та «інформаційно обмеженим» населенням низки країн настільки великий, що потребує необхідних дій щодо скорочення цього розриву. Так, наприклад, телекомунікаційна структура низки африканських країн настільки нерозвинена, за даними окремих досліджень, що три чверті африканців ніколи не зроблять жодного телефонного дзвінка, не кажучи вже про використання Інтернету [5]. З огляду на потенціальну роль Інтернету як засобу для вільного висловлення така ситуація викликає особливу стурбованість щодо рівня демократії зокрема та розвитку прав людини взагалі. Виходить, що Інтернет став важливим інструментом для реалізації права на свободу слова, але водночас він є досить дорогим інструментом. Це свідчить про те, що використання Інтернету може виявитися недоступним для прошарку громадян, які живуть у Європі,Америці, а про країни, що розвиваються, годі й казати. Генеральна Асамблея ООН 18 вересня 2000 р. прийняла Декларацію тисячоліття, заявивши, що «досягнення нових технологій, особливо інформаційних і комунікаційних, повинні бути доступні для всіх» [6].А 11 листопада 2004 р. ОБСЄ прийняла рішення 633, в якому держави-учасниці зобов язалися «вжити заходів для того, щоб Інтернет залишався відкритим і загальнодоступним форумом, що забезпечує свободу думок і свободу вираження, закріплених у Загальній декларації прав людини, і сприяти розширенню доступу в Інтернет як через домашні підімкнення, так і через навчальні заклади...» [7]. Потому уряди багатьох країн вжили заходів із забезпечення доступу до Інтернету в громадських місцях (Інтернет-термінали в бібліотеках, кол-центри, держпрограми із забезпечення комп ютерами та Інтернет-зв язком малозабезпечених сімей). Сьогодні Інтернет стає необхідним для людини як спосіб узяти участь у культурному, соціальному, політичному житті суспільства і держави. Очікується, що кількість Інтернет-користувачів більше ніж подвоїться через 10 років і досягне п яти мільярдів у всьому світі. Хоча понад 60% громадян країн учасниць ОБСЄ є активними користувачами Інтернету, тільки 30% держав заявили, що вони визнають доступ до Інтернету основним правом людини (мається на увазі основне право на свободу вираження) [8]. Майже чотири з п яти дорослих людей в усьому світі вважають, що доступ до Інтернету є фундаментальним правом [9]. Першими державами, які постановили, що доступ до Інтернету є фундаментальним правом їхніх громадян, стали Фінляндія та Естонія. Фінляндія закріпила в Законі «Про ринок комунікацій» право громадян на доступ до широкосмугового з єднання зі швидкістю один мегабіт на секунду [10]. В Естонії діє Закон «Про публічну інформацію», який гарантує «кожній особі можливість мати вільний доступ до суспільної інформації за допомоги Інтернету в громадських бібліотеках...» [8]. Також право на доступ до Інтернету гарантується конкретним законодавством у таких державах, як Албанія, Франція, Німеччина, Іспанія, Туреччина, Чорногорія. У таких державах, як Україна, Російська Федерація, Грузія, Греція, Кіпр, Португалія право на доступ до Інтернету переплітається з правом на інформацію та зв язок, яке в більшості випадків захищене Конституцією. Якщо проаналі- 33 Публічне право 4 (8) (2012) зувати законодавство України в цій сфері, то можна констатувати, що Україна у ст. 34 Основного Закону [11] та ст. 9 Закону України «Про інформацію» [12] гарантує громадянам право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Водночас в українському законодавстві не йде мова щодо права на доступу до мережі Інтернету, що дає підстави значно обмежувати права, проголошені у ст. 34 Конституції України та міжнародних нормах прав людини, оскільки доступ до засобів зв язку є вкрай важливим для здійснення права на свободу вираження поглядів. Європейський суд з прав людини прийняв рішення про те, що право на свободу слова «стосується не тільки змісту інформації, а й до засобів висилання і приймання, оскільки будьяке обмеження, накладене на ці засоби, порушує право на отримання інформації» [13]. Одначе варто зазначити, що хоч Інтернет і має надзвичайно важливе значення в житті людства, у нього існує безліч негативних властивостей. Насамперед хочеться зазначити, що першочергово Інтернет створювався як мережа для вільного поширення та одержання корисних для суспільства даних з урахуванням норм права та морально-етичних принципів, що забезпечують соціальну справедливість і рух у напрямі до свободи. Проте, на жаль, на сьогоднішній день Інтернет перетворився на повсякденний засіб висилання будь-якої інформації, не завжди достовірної, що досить часто призводить до порушення честі, гідності. Багато держав стурбовані доступністю терористичної пропаганди, расистського контенту (змісту інформації), ксенофобських матеріалів, контенту явно сексуального характеру, зокрема дитячої порнографії, закликів до державних переворотів (серія протестів і демонстр
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks