Новітня історія України - PDF

Description
44. Цегельський Л. Від легенди до правди. Філадельфія; Нью-Йорк, Фещенко-Чопівський І. Хроніка мого життя. Житомир, SUMMARY In the article memoirs of leading Ukrainian political and state

Please download to get full document.

View again

of 11
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Games & Puzzles

Publish on:

Views: 60 | Pages: 11

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
44. Цегельський Л. Від легенди до правди. Філадельфія; Нью-Йорк, Фещенко-Чопівський І. Хроніка мого життя. Житомир, SUMMARY In the article memoirs of leading Ukrainian political and state figures, heads and officials of Ukrainian embassies and missions abroad are described. The author deals with materials in which diplomatic activity of the Central Rada, the Hetmanate and the Directory of the UNR is covered. П. СКОРОПАДСЬКИЙ ЧІЛЬНИЙ РЕПРЕЗЕНТАНТ ГЕТЬМАНСЬКОГО РУХУ 174 Т.С. Осташко Після еміграції у Німеччину почався новий етап політичної діяльності П. Скоропадского. Доля зближує його з В. Липинським, українським істориком, політичним діячем, одним із засновників та ідеологів УДХП. За кордоном В. Липинський створює концепцію класократичної трудової монархії, яка протягом х років поширюється в колах української еміграції у Західній Європі, Канаді, США, Латинській Америці і на західноукраїнських землях. Народжені в передреволюційний час ідеї українського монархізму знаходять практичне втілення в українському гетьманському русі, ідеологом, творцем і лідером якого він був у рр. Протягом усього періоду існування український консервативно-монархічний рух на еміграції був тісно пов язаний з родом гетьмана П. Скорпадського як історичної династії, представники якої очолювали Гетьманат в Україні у XVIII і XX ст. В українській історіографії і насамперед вченими діаспори розроблялися лише окремі аспекти теми. Значну увагу дослідників привертала діяльність П. Скоропадського в добу Української Держави 1918 р. та ідеологічний аспект гетьманського руху [1-7]. У такій постановці ця проблема ще не була предметом спеціального дослідження. У статті на основі нових матеріалів висвітлюється роль П. Скоропадського в організації та поширенні гетьманського руху в середовищі української еміграції та на західноукраїнських землях. Актуальність такої постановки проблеми обумовлена необхідністю всебічного вивчення різних напрямків суспільно-політичної діяльності українців в еміграції, у тому числі монархічних організацій, які діяли під проводом гетьмана П. Скоропадського. Аналізуючи поразку національно-визвольних змагань, В. Липинський однією з її головних причин вважав відсутність чіткої концепції побудови держави, а також брак єдності між українськими провідниками. Останнє, на його думку, могло знову стати на перешкоді відродження української державності в нових, більш сприятливих для України політичних умовах. Спираючись значною мірою на практичний досвід Української Держави гетьмана П. Скоропадського, В. Липинський розробляє теорію трудової класократичної монархії в Україні. Дослідження національно-державних традицій інституту гетьманства підводить його до висновку, що саме спадкова, дідична монархія, до якої наприкінці свого життя прагнув Б. Хмельницький, має стати найбільш вдалою формою державного устрою в Україні. Варто підкреслити, що серед політичного розмаїття української еміграції не припинялись пошуки лідерів, які могли б суттєво вплинути на покращання політичної ситуації і консолідацію українського громадянства. І, звичайно, погляди багатьох противників полонофільської орієнтації уряду УНР зупинялись на постаті Вільгельма Габсбурга Василя Вишиваного, який приваблював до себе своїм безкорисливим і гарячим українським патріотизмом і рішучими антипольськими настроями. В очах українських Наукові праці історичного факультету ЗДУ Випуск XVI монархічних груп особливо цінним видавалася його приналежність до імператорського габсбурзького дому. На початку своєї діяльності провід УСХД, намагаючись досягти згоди і здійснити спільну політичну акцію з колишніми політичними супротивниками гетьманом П. Скоропадським і В. Габсбургом (В. Вишиваним), як ймовірними претендентами на український монарший стіл, домовляється з ерцгерцогом, що П. Скоропадський як головнокомандуючий збройними силами, який приймав на себе обов язок об єднання всіх українських державно творчих елементів, зробить перший конкретний крок в цім напрямку і доручить полковникові В. Вишиваному під своїм зверхнім проводом окрему військову операцію в Галичині [4]. Згідно з угодою, підписаною між П. Скоропадським і засновниками УСХД, В. Вишиваний увійшов до її законодорадчого органу Генеральної Ради (попередниця Ради Присяжних). Проте, вже наприкінці 1920 р. з ясовується вся безперспективність такого альянсу. Це було пов язано з тим, що В. Вишиваний не погодився із пунктами Статуту і Регламенту УСХД, вбачаючи в них спроби встановити авторитарний режим в Україні. Крім того, він був неправильно поінформований через друковані джерела уряду УНР про нібито польську заангажованість В. Липинського. Ці розходження в консервативному середовищі не були поодинокими і вони гостро ставили питання про персоніфікацію гетьманського руху і його відповідне обґрунтування, що базувалося б на міцній історичній традиції і політичному прагматизмі водночас. У листі до віденського часопису Воля від 23 квітня 1921 р. Є. Чикаленко висунув тезу, що врятувати Україну з хаосу і безладдя може лише монархія. Однак Є. Чикаленко стверджував, що українським монархом не може бути ні Скоропадський, ні Петлюра, ні хтось інший свій, бо на свойому ми, зі своєї недисциплінованості, не об єднаємося, не помиримося, а знову тільки якийсь Варяг, як в старовину; якийсь чужоземний королевич, що матиме за собою піддержку якоїсь держави, прийде зі своєю гвардією, привезе своїх, а не московських фахівців, чи спеців, і поведе політику понадклясову, понадпартійну і зорганізує державу з неграмотних хліборобів, як це зробили в наші часи чужоземні королевичі в Греції, Румунії, Болгарії [ ]. Ставало ясним, що найбільш ймовірною у цьому політичному й суспільно-культурному контексті була постать ерцгерцога Вільгельма. Крім того, Є.Х. Чикаленко, відвідавши В. Липинського, вів переговори про можливість спільної акції УСХД з В. Вишиваним. Проте домовленості про спільну акцію так і не було досягнуто. У комунікаті УСХД, опублікованому у Хліборобській Україні, зазначалось: З приводу розповсюдження в деяких колах неправдивих чуток про участь УСХД в теперішній політичній діяльності полковника Василя Вишиваного заявляємо, що УСХД, ставлячись із повагою до ідеї Української Трудової Монархії і працюючи для її здійснення, віддає всі свої сили справі об єднання і організації Українського хліборобського класу і тому в персональній акції Полк. Василя Вишиваного ніякої участі не бере [ /21.- Кн.ІІ,ІІІ,ІV.-С.273]. Саме намаганнями зберегти провідне становище УСХД і зміцнити теоретичні підвалини гетьманського руху була продиктована поява праці В. Липинського Покликання варягів, чи організація хліборобів? Кілька уваг з приводу статті Є.Х. Чикаленка: Де вихід? у друкованому органі УСХД Хліборобська Україна. Безперечно. В. Липинський мав рацію, коли наголошував, що концепція чужоземного королевича, не зв язаного ані з землею, ані з традицією, ані місцевим правлячим чи правившим Родом, ані з історичною спадковістю, не дасть Україні тої сталої твердої і непохитної точки опори, без якої ані консерватизму, ані монархізму українського помислити властиво не можна. Концепція Є. Чикаленка, на думку В. Липинського, на практиці відкривала простір для появи все нових і нових претендентів на владу в Україні. Відсутність традиції та історичної спадкоємності, а також пов язаного з ними легітимізму робили такий монархізм, за висловом вченого, звичайною диктатурою, звичайним законом і правом узурпатора удачника [ /23.-Кн.4.-С ]. Навесні 1920 р. В. Липинський разом з кількома своїми прихильниками (Д. Дорошенком, М. Кочубеєм, А. Монтрезором, С. Шеметом, Л. Сідлецьким (Савою Крилачем), О. Скоропис-Йолтуховським та М. Тимофіївим) створює у Відні Український 175 союз хліборобів-державників. Важливим питанням, що одразу ж постало перед засновниками УСХД і стосувалось як ідейно-політичних засад, так і організації українського монархізму, було питання династії. При його вирішенні В. Липинський вважав, що обрання на еміграції нового гетьмана, як голови української монархічної держави, не є доцільним, оскільки державу ще потрібно завоювати. Разом з тим, до повернення в Україну потрібно було персоніфікувати ідею української трудової монархії в особі, яка б стала символом чистоти цієї ідеї та єдності монархічної організації. Аби уникнути внутрішньої боротьби серед українських монархістів, можливість появи в їх лавах претендентів на роль гетьмана-отамана чи гетьмана-диктатора, засновники УСХД вирішили персоніфікувати П. Скоропадського, який незадовго до того вже був гетьманом України. Для нас, роз яснював позицію своїх однодумців В. Липинський, рішаючим при заведенню персоніфікації вже на еміграції став момент законности. Усунути небезпеку боротьби претендентів ми мали надію, персоніфікуючи заздалегідь гетьманство при умові, що представник цього роду буде, як і всі ми, символом ідеї, а не бувшим гетьманом використовуючим ідею для самореставрації [11.-C.6] У листі до О. Шаповала В. Липинський писав, що єсть два способи персоніфікації політичних ідей: диктатура і монархія. При диктатурі персоніфікує ідею людина, яка верх вибралась тільки за свої заслуги і здібности. При монархії ідею персоніфікує людина і Рід, який має історичне, традиційне право до цієї персоніфікації. При диктатурі диктатор править самодержавно і безвідповідально; при монархії Монарх (у нас би він звався Гетьман) править через призначених на це людей, які відповідають за виконування влади перед ним і перед тими, ким вони правлять [12.-Ф Оп.1.-Спр.777.-Арк.171]. Пояснюючи далі причини вибору саме П. Скоропадського на посаду майбутнього гетьмана, В. Липинський зазначав, що при традиційнім гетьманстві може бути знайдений во ім я спільної історичної традиції на спільній землі компроміс між різними українськими групами (перш за все, між прихильниками руської і української культури на України), а без цього компромісу переможе завжди та група, яка покличе собі на допомогу сторонні сили, тобто як раз група не самостійницька, ворожа до Української Держави. Врешті при дідичнім монархічнім Гетьманстві, далі наголошував він у тому ж листі, ідея персоніфікується не одною тільки особою, а Родом: переходить з батька на сина і тому може в протязі поколінь рости та розвиватись. Єсть тільки одна небезпека від монархії, а саме, що не всі члени даного пануючого Роду можуть мати відповідні персональні здібності для правління. Але ця небезпека усувається власне при конституційній, правовій (не самодержавній) монархії і тоді, коли ця група, на якій спирається монархія, добре зорганізована і віддана своїй династії. Зваживши все вище сказане, я і наша організація, до якої маю честь належати, персоніфікуємо нашу українську ідею державну і національну в єдинім на відповідній висоті уцілівшим з нашої історичної минувщини Гетьманськім Роді Скоропадських. Вірність цьому Родові ми вважаємо реальною, а не абстрактною ідеєю Нації і України [12.-Ф Оп.1.-Спр.777.-Арк.171]. Ще на початку 1920 р. з ініціативи В. Липинського відбулася серія розмов і зустрічей з П. Скоропадським, під час яких йшлося про можливість приєднання останнього до акції створення в еміграції української монархічної організації, при умові, що він б
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks