ІÑÒÎÐІß ÑÒÀË²Í ÒÀ ÉÎÃÎ ÑÏÀÄÙÈÍÀ Ó ÊÎÍÒÅÊÑÒ² ÐÀÄßÍÑÜÊÎ ÏÎ˲ÒÈ ÍÎ ²ÑÒÎв - PDF

Description
ІÑÒÎÐІß ÑÒÀË²Í ÒÀ ÉÎÃÎ ÑÏÀÄÙÈÍÀ Ó ÊÎÍÒÅÊÑÒ² ÐÀÄßÍÑÜÊÎ ÏÎ˲ÒÈ ÍÎ ²ÑÒÎв Шаповал Ю.І. 15 квітня 1973 року Голова КГБ при Раді Міністрів СРСР Юрій Андропов надіслав Леоніду Брежнєву записку: «Леонид Ильич!

Please download to get full document.

View again

of 17
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Court Filings

Publish on:

Views: 27 | Pages: 17

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
ІÑÒÎÐІß ÑÒÀË²Í ÒÀ ÉÎÃÎ ÑÏÀÄÙÈÍÀ Ó ÊÎÍÒÅÊÑÒ² ÐÀÄßÍÑÜÊÎ ÏÎ˲ÒÈ ÍÎ ²ÑÒÎв Шаповал Ю.І. 15 квітня 1973 року Голова КГБ при Раді Міністрів СРСР Юрій Андропов надіслав Леоніду Брежнєву записку: «Леонид Ильич! Недавно в архивах Комитета обнаружен документ, который, помоему, представит для Вас интерес. Речь идет о замечаниях Сталина, в связи с работой комиссии Президиума ЦК КПСС, в которую входили Вы (Йдеться про створену 9 листопада 1952 року бюро Президії ЦК КПРС Комісію по реорганізації розвідувальної і контррозвідувальної служби МГБ СРСР. Ю.Ш.). Почти все замечания И.В. Сталина являются вполне актуальными сегодня, в значительной мере потому, что являются общими, а стало быть пригодными во все времена.лично мне очень импонирует его высказывание о том, что «коммунистов, косо смотрящих на разведку, на работу ЧК, боящихся запачкаться, надо бросать головой в колодец». Мысль, по форме, маленько азиатская, но по существу, верная даже в пору далекую от времен культа личности» [1,130]. Цю «маленько азиатскую мысль» Сталін сповідував все життя. «Головой в колодец» він кидав не лише комуністів. За даними, яким можна довіряти, сталінський «секвестр» (і це лише за політичними мотивами) мешканців колишнього СРСР склав 32 мільйони, з яких не менше 10 мільйонів припадає на Україну. Та, як відомо, смертні всі. Диктатори також. Сталін до певної міри прискорив власну смерть. Маніакальна підозрілість в останні роки життя призвела до того, що він фактично залишився без надійного оточення. Незмінний начальник охорони Власик був ув язнений взимку 1952 року. Тоді ж було усунуто його особистого секретаря Поскрьобишева, який віддано слугував йому близько двадцяти років. В ніч з 28 лютого на 1 березня 1953 року кремлівські керівники дивились кіно, а потому за традицією поїхали до Сталіна на дачу. Там були Лаврентій Берія, Микита Хрущов, Георгій Маленков, Микола Булганін. Пізня вечеря тривала до 4-ї години ранку. Після того, 6 як гості від їхали, Сталін ліг спати. Перед тим передавши обслузі не особисто, а через нещодавно взятого на роботу охоронця Івана Хрустальова, який помре невдовзі, що й спричинить версію про навмисне вбивство «вождя народів») таке прохання: «Лягайте ви всі спати. Мені нічого не потрібно. І я також лягаю. Ви мені сьогодні не знадобитесь» [2,613]. Удар трапився вночі в одній з кімнат Ближньої дачі в Кунцево під Москвою. Його знайшли охоронці пізно ввечері 2 березня на килимі у малій їдальні, а згодом перенесли на диван у велику їдальню, де відбувалися «сановні» вечері. О 3-й годині ночі на дачу приїхали Берія і Маленков. Побачивши Сталіна, який, здавалося, спав, Берія гримнув на охоронців, щоб вони не панікували і 74-річний генераліссімус залишився помирати. Коли нарешті викликали лікарів, було пізно, хоча у Москві скликали навіть спеціальну сесію Академії медичних наук, вирішуючи, як врятувати «батька народів». Тим часом Берія, як згадує його син, побачивши вдома, як плаче його дружина, сказав: «Ти смішна, Ніно. Його смерть врятувала тобі життя. Якби він протримався хоча б ще один рік, то у живих не залишилося б жодного члена Політбюро». На це Берієва подруга життя відповіла так: «Це була б невелика втрата, не рахуючи тебе, зрозуміло» [3,315]. Сталін пішов з життя 5 березня о 21 годині 50 хвилин. Про смерть батька Світлана Алілуєва писала так: «Тато помирав жахливо й важко... Бог дає легку смерть праведникам... Агонія була страшною. Вона душила його у всіх на очах. В якийсь момент не знаю, чи так було насправді, але так здавалося очевидно в останню вже хвилину, він раптом відкрив очі й обвів ними всіх, хто стояв навколо. Це був жахливий погляд, чи то божевільний, чи то гнівний та сповнений жаху перед смертю й перед незнайомими обличчями лікарів (Академік В. Виноградов, який багато років обстежував Сталіна, сидів у в язниці. Ю.Ш.), які схилились над ним. Погляд цей обійшов усіх в якусь частку хвилини. І тут, це було незрозуміло й страшно, я дотепер не розумію, але не можу забути, тут він підняв раптом вгору ліву руку (яка рухалась) і чи то вказав нею кудись нагору, чи то погрожував усім нам. Жест був незрозумілий, але загрозливий, і невідомо, кого й чого він стосувався... У наступний момент душа, доклавши останнє зусилля, вивільнилась з тіла» [4,15]. Помирав не лише Сталін в історію відходила епоха, у центрі якої був він. Для одних мудрий і улюблений вождь, політик світово- 7 го масштабу, для інших незаперечний злочинець i кат. Він залишав спадщину, якою міг пишатись. Не було на земній кулі куточка, де б не знали про його країну-монстра з її примітивними, часом антилюдяними умовами повсякденного життя, концтаборами і одночасно широко декларованими нею ідеалами свободи від експлуатації й рівності всіх людей. З її офіційними виступами проти агресії та війни і наявністю у неї кількамільйонної армії та потужної зброї, готовністю підтримувати залаштунковими зусиллями (в тому числі й військовими) «прогресивні» режими в інших регіонах світу. З її лінією на засудження підступних дій «спецслужб імперіалізму» і дбайливим плеканням власних владно-каральних структур, здатних «діставати» своїх ворогів не тільки у себе, а й за кордоном (згадаймо організовані ГПУ-НКВД МГБ КГБ вбивства Лева Троцького, а також українських націоналістів Євгена Коновальця, Лева Ребета, Степана Бандери, інших багатьох «небажаних» для режиму осіб). З її постійними виступами на захист прав поневолених народів і перманентною розбудовою власної імперії СРСР, в центрі якої пильно слідкували за розвитком національних процесів в тій або іншій «союзній республіці», коли було потрібно, цілі народи оголошували «контрреволюційними» й депортували, решту утримували в покорі, постійно акцентуючи на загрозі «націоналізму» (або «націоналістичного ухилу») і ліквідуючи (або тавруючи) його носіїв. Особливо яскраво це виявилося в Україні, яка була своєрідним «полігоном», де випробувалися найбрутальніші методи «упокорення» національного-визвольного руху або навіть натяку на «сепаратизм». Важливою складовою його спадщини був «соціалістичний табір». Він силою примусив слугувати утопії інші народи - угорців, чехів, поляків, німців, румунів, болгар. Цивілізований, як заведено нині говорити, світ не любив, ненавидів його країну, але він не міг не рахуватись з нею. Ось характерний приклад. 30 липня 1930 року уряд США оголосив про ембарго на імпорт лісоматеріалів з СРСР, обвинувативши керівництво СРСР у використанні при їхньому виробництві примусової праці. Після протестів з боку Москви і після протесту низки зацікавлених американських компаній (ліс з СРСР продавався за демпінговими цінами), ембарго було знято. До речі, США дипломатично визнали СРСР не у якось іншому, а саме у трагічному 1933 році, коли мільйони селян помирали страшною смертю. Сталін дбайливо плекав юридичну систему імперії, якою керував. І його ініціативи переживали творця. Ось лише окремі прикла- 8 ди. Так, наприкінці 1932 року було запроваджено паспортну систему із обов язковою пропискою паспортів. У квітні 1933 року спеціальним рішенням заборонили видавати паспорти селянам. Така ситуація збережеться до 1974 року. 1 грудня 1934 року за пропозицією Сталіна було прийнято постанову ЦВК СРСР «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». Згідно з постановою, строк розслідування зменшувався до 10 днів, розгляд справ у суді проводився без участі адвоката і прокурора, оскарження вироку та клопотання про помилування не задовольнялося, а вирок виконувався негайно після винесення. 9 грудня 1934 року Григорій Петровський підписав постанову ВУЦВК УСРР Про внесення змін до кримінальнопроцесуального кодексу УСРР , де були враховані вищезгадані положення, що стали основою тотального терору в наступні роки. Ці рішення будуть відмінені лише у вересні 1953 року. 27 червня 1936 року постановою ЦВК та Раднаркому СРСР (щоб «компенсувати» наслідки голоду початку 30-х років) було заборонено аборти. Порушників чекало покарання включно до 2-х років позбавлення волі. Це рішення відмінили у листопаді 1955 року. У кривавому 1937 році, а саме 21 березня, постановою Раднаркому СРСР було введено вчені ступені кандидат і доктор наук, і вчені звання асистент, доцент, професор. Ця ієрархія, як і класичний атавізм сталінського часу Вища атестаційна комісія діє дотепер. 7 серпня 1932 року з явився власноруч написаний Сталіним закон про охорону соціалістичної власності. Цей закон передбачав у якості заходу судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна «розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна». Амністія у таких справах заборонялась. Цей закон діяв до середини 50-х років. До цього періоду була чинною встановлена ще у 1940 році групова відповідальність директорів, головних інженерів, начальників відділів технічного контролю за випуск недоброякісної і некомплектної продукції із покаранням від 5 до 8 років; з 1935 року діяла відповідальність за деякі карні злочини, починаючи з 12-річного віку; діяв закон від 9 червня 1947 року, що встановлював відповідальність до 20 років за розголошення державної таємниці. Лише ці приклади, а їх можна наводити багато, засвідчують, що Сталін «працював на вічність», створював для свого режиму такі політико-правові норми, які вводили суспільство у кероване русло, слугували засо- 9 бами упокорення, а відтак бажаної для бюрократії «стабільності». Порівнюючи Сталіна із зловісними постатями епохи Відродження, наприклад із Цезарем Борджіа, Лев Троцький писав: «Щоб бути схожим на надлюдину епохи Відродження, Сталіну бракує фарб, особи, розмаху, міркування, капризного великодушшя. У ранній молодості, після того як він був змушений залишити семінарію за неуспішність, він один час служив у тифлісській обсерваторії бухгалтером. Чи добре він вів прибутково-видаткові книги обсерваторії, залишилось невідомо. Але бухгалтерський розрахунок він вніс у політику у своє ставлення до людей. Його честолюбство, як і його ненависть, підпорядковані суворому розрахунку. Люди Відродження були сміливими, Сталін - обережний. Він довго носить свою ненависть, допоки вона не перетворюється на відстій. Його помста має гігантський розмах тому, що він стоїть не на землі, а нагорі самого грандіозного з усіх апаратів. А апаратом Сталін оволодів, оскільки був незмінно вірний йому. Він зраджував партії, державі, програмі, але не бюрократії» [5, 13-14]. Втім, для бюрократії був і неабиякий мінус сталінської «стабільності»: Сталін тримав апарат у постійній напрузі, здійснював періодичні «чистки», «зливав воду» у керівному партійно-державному «акваріумі». Нарешті, він залишав партію могутній «орден мечоносців» (за його власним визначенням), здатний не на словах, а на практиці мобілізовувати мільйони людей на розв язання будь-яких завдань (навіть тих, які не були продиктовані здоровим глуздом, потребою, доцільністю). За допомогою партійного апарату цього унікального політичного інструменту керівництва зміг утриматись і він, її вождь. Якось він прочитав у книзі Карла Каутського «Тероризм і комунізм» такі слова: «Диктатура прол
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks