Інна Козак АВТОРСЬКІ ШКОЛИ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ ЯК ОСЕРЕДКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ВИХОВНИХ СИСТЕМ В ІННОВАЦІЙНУ ПРАКТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ШКІЛ - PDF

Description
УДК 37.03(477)(09) Інна Козак АВТОРСЬКІ ШКОЛИ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ ЯК ОСЕРЕДКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ВИХОВНИХ СИСТЕМ В ІННОВАЦІЙНУ ПРАКТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ШКІЛ У статті обґрунтовано поняття «авторська школа», схарактеризовано

Please download to get full document.

View again

of 6
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Kids & Toys

Publish on:

Views: 25 | Pages: 6

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
УДК 37.03(477)(09) Інна Козак АВТОРСЬКІ ШКОЛИ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ ЯК ОСЕРЕДКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ВИХОВНИХ СИСТЕМ В ІННОВАЦІЙНУ ПРАКТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ШКІЛ У статті обґрунтовано поняття «авторська школа», схарактеризовано основні авторські напрями: «Школа діалогу культур», «Школа життєтворчості особистості», «Вальдорфська школа». Схарактеризовано виховні системи авторських шкіл кінця ХХ століття: школи М. Гузика та М. Чумарної. Визначено, що навчально-виховний процес у них будувався на основі загально-людських, національних цінностей і являв собою цілісну виховну систему. Ключові слова: авторська школа, системні інновації, виховна система, навчальний заклад, навчально-виховний процес. 272 Становлення системи освіти в Україні має глибоке історичне коріння, та сповнене різного роду складностей і протиріч. Пріоритетне становище у вітчизняній педагогіці завжди займало виховання, а у переломні моменти історії людства завжди актуалізувалися його гуманістичні складові. Історичні процеси в країні наприкінці ХХ століття стали поштовхом для виникнення різного роду інновацій у педагогіці, що призвело до переосмислення окремими освітянами навчально-виховного процесу у школах, які згодом набували статус інноваційних, авторських і являли собою цілісну виховну систему. Наприкінці ХХ століття інноваційні ідеї широко розроблялися і освоювалися освітянами. Так, якщо в попередні часи авторські школи були поодиноким явищем, то в 90-х роках минулого століття під впливом соціально-економічних і суспільно-політичних умов утворилася ціла мережа таких навчально-виховних закладів, як: «Школа діалогу культур», «Школа життєтворчості особистості», «Вальдорфська школа» та багато інших. Найяскравішими школами цього періоду ми вважаємо авторські школи М. Гузика, яка побудована на основі християнського гуманізму та М. Чумарної, в основі якої вивчення української культури. Інноваційну педагогічну діяльність 90-х р. ХХ ст., досвід та ідеї авторських шкіл висвітлюють М. Антонець, В. Біблер, Т. Волобуєва, М. Гузик, І. Єрмаков С. Курганов, Л. Онищук, І. Підласий, М. Проц, В. Сгадова, А. Семирякова, І. Соломадін, К. Сумнительний, Т. Тюріна, М. Чумарна, Т. Цирліна та інші. Так, основні ідеї та досвід роботи «Школи діалогу культур» висвітлюють В. Біблер, С. Курганов, І. Соломадін, Т. Волобуєва та інші. Засновником «Педагогіки життєтворчості» є І. Єрмаков. Детальний аналіз досвіду «Вальдорфських шкіл» здійснюють К. Сумнітельний, І. Підласий, Т. Цирліна та інші. Досвід роботи школи М. Гузика вивчають М. Антонець, Л. Онищук та інші. Ідеї та досвід роботи авторської школи М. Чумарної висвітлюють Т. Тюріна, А. Семерякова та інші. Метою нашої статті є характеристика авторських шкіл 90-х років ХХ століття як осередків впровадження виховних систем в інноваційну практичну діяльність сучасних шкіл. Термін «авторська школа» ввійшов у науковий обіг у кінці 80-х років ХХ століття, але своїм корінням це педагогічне явище сягає в далеке минуле. Слід враховувати те, що до ХІХ ст. авторськими вважалися школи, які були виключенням із загального ряду шкіл, історичні перерви, між якими перевищували століття. У даному аспекті найчастіше називаються Лікей Арестотеля, Академія Платона, Бургдорфський інститут І. Песталоцці, Яснополянська школа Л. Толстого та ін. У ХХ ст. ситуація кардинально змінилася: вплив соціальнополітичних умов призводить не тільки до збільшення їх чисельності, а й до стабілізації їх діяльності, здатності впливати на педагогічні процеси. До середини 90-х років ХХ ст. поняття «авторська школа» витісняється такими поняттями як «інноваційна школа», «експериментальна школа» і ототожнюється з ними за змістом. Однак через суттєві відмінності ототожнювати ці поняття не можна [9, с. 27]. У педагогічному словнику С. Гончаренка авторська школа розглядається як оригінальна загальна педагогічна, дидактична, методична чи виховна система, опрацьована з урахуванням надбань психології, педагогіки, вікової фізіології та інших наук, вітчизняного і зарубіжного педагогічного досвіду, яка реалізується під керівництвом чи за участю її автора (авторів) принаймні в одному навчально-виховному закладі (наприклад, школа В. Сухомлинського, школа М. Гузика та ін.). Однак часто такі школи виокремлюють і за узагальненою назвою філософської, соціологічної, психолого-педагогічної ідеї, покладеної в основу навчальновиховної системи («Школа розвиваючого навчання», «Школа діалогу культур»). Авторська школа є одним із типів експериментального майданчика [3, с. 14]. Простеживши еволюцію поняття «авторська школа» Н. Побірченко окреслює його змістовий аспект так: «гуманістичний навчально-виховний заклад, ідея створення якого належить педагогу-творцю, який розробив і поклав в основу його діяльності власну концепцію розвитку школи, основою якої є тріада дитина вчитель батьки, що забезпечує ефективне функціонування і стабільні позитивні результати [7, с. 36]. Соціально-економічні перетворення в Україні на початку 90-х років ХХ століття спричинили поширення інновацій у шкільній практиці. Інноваційні пошуки спрямовувалися на створення особистісноорієнтованих технологій та організацію освітньо-виховних систем, що 273 ґрунтувалися на гуманістичних, загальнолюдських та національних цінностях. Наприкінці ХХ століття авторські ідеї творчо осмислювалися і сприяли створенню цілої мережі шкіл, які функціонували у таких основних напрямах: «Вальдорфська школа», «Школа діалогу культур», «Школа життєтворчості особистості» та інші. «Школа діалогу культур» концепція шкільної освіти і відповідної педагогічної практики, розроблена колективом філософів, психологів і педагогів під керівництвом В. Біблера. Ключова особливість кожної культури, що дозволяє зрозуміти її саме як культуру це її діалогічність, що розуміється у двох планах: з одного боку, внутрішня спроможність відсторонятися від самої себе, не збігатися із собою, бути діалогічною стосовно самої себе і, з іншого боку, існування кожної культури на межі з іншими культурами, у діалозі з ними [1, с ]. Визначальною характеристикою «Школи діалогу культур» є використання сучасних психологічних досліджень, які доводять, що мислення сучасної дитини є гетерогенним (грец. heteros інший, різний) і являє собою складну взаємодію різнорідних логічних культур. З перших днів розвитку мислення і мовлення у дитини досвід дорослих передається їй у формі реалістичного, природно-наукового мислення і у формі образного естетично-міфологічного споглядання [6]. «Школа життєтворчості особистості» навчальний заклад, який сприяє вихованню особистості, що здатна до самотворення, творчої побудови життя, конкурентоспроможна у суспільстві з ринковою економікою. Її автором є старший науковий співробітник лабораторії педагогічного прогнозування Інституту педагогіки НАПН України І. Єрмаков та інші. На думку І. Єрмакова, життєтворчість особлива, вища форма виявлення творчої природи людини. Вона сприяє самостійному вибору особистістю стратегії життя, розробці життєвих планів і програм, вибору та використанню засобів, необхідних для реалізації індивідуального життєвого проекту. Дослідник вважає, що мистецтво жити є вищою розвиненою здатністю до життя. На його думку, життєтворчість зосереджується на проблемі творення себе, побудові власного життя, виходячи із особистості, її духовного світу, світогляду, цілей, устремлінь, у кінцевому підсумку розуміння людиною життя [5, с. 15]. Завданням педагогів є створення оптимальних умов для самоздійснення вихованця у різних видах діяльності. Програма позанавчальної виховної роботи та саморозвитку вихованців передбачає допомогу у проектуванні ними власного життєвого шляху на основі доцільно обраного типу соціальної поведінки, ступеня активності та ціннісних орієнтацій, свідомо прийнятих норм людських взаємин [2, с. 55]. «Вальдорфська школа» являє собою загальноосвітній заклад, в основі якого педагогічні ідеї австро-німецького громадського діяча, філософа і педагога, засновника духовно-наукового руху антропософії 274 Р. Штайнера [2, с. 65]. Людина розглядалася Р. Штайнером як єдність трьох іпостасей: душі, тіла та духу. Основне завдання педагога він вбачав у збалансуванні цих аспектів людської природи, досягненні їх гармонійної єдності. Головною метою виховання за Р. Штайнером є розвиток дитини, тому школа зобов язана внести вагомий вклад у фізичний розвиток (раннє дитинство), в емоційний розвиток (дитинство) та в духовне становлення (отроцтво). При цьому заперечувався прямий вплив на волю учнів, а натомість здійснювалося повільне поступове формування їх емоцій та інтелекту, що в результаті мало призвести до нормального розвитку та укоріненню характеру [9, с ]. Р. Штайнер робив акцент на вихованні, дбаючи про створення в школі всіх необхідних умов для повноцінного розвитку особистості кожної дитини, забезпечення ефективної і радісної «зустрічі» зі світом Добра, Краси та Правди. Ці поняття стали основою морального виховання вальдорфських шкіл, та професійно-ціннісними орієнтирами діяльності школи в цілому. Головною умовою ефективності процесу виховання Р. Штайнер вважав знання людської природи і вікових етапів розвитку дитини, що спричиняло необхідність вибору відповідних методів виховання [9, с. 157]. Загалом Р. Штайнер розглядав школу як складний живий організм, який складається із не менш складних організмів учителів, учнів і їх батьків. Блискучим відкриттям вченого, на думку Т. Цирліної, було те, що він адаптував навчальну програму перш за все до індивідуальних особливостей учителів, а вже потім і учнів школи [9, с. 163]. Отже, педагогічні авторські напрями сприяли створенню цілої мережі шкіл нового типу, в основі яких особистісно зорієнтований навчально-виховний процес. Поштовхом до переосмислення навчальновиховного процесу стало впровадження комплексного підходу, який ґрунтувався на основі гуманістичних цінностей. У таких школах він являв собою цілісну гуманістичну виховну систему. Авторська школа М. Гузика розпочала своє існування у 1988 р. Вона являє собою одну з продуктивних моделей середнього освітнього закладу, що побудований на засадах гуманістичної парадигми. Провідною концептуальною основою виступає особистісно орієнтоване навчання і виховання, спрямовані на максимальну самореалізацію особистості [4, с. 33]. За типологією авторська школа М. Гузика є навчально-виховним комплексом, в якому кожен учень може обрати для себе той чи інший навчально-виховний підрозділ відповідно до своїх здібностей, нахилів, уподобань, покликань, домінуючого типу природних ключових компетентностей чи конкретного виду таланту й успішно навчатися в ньому. Для цього в школі створені необхідні умови. Зокрема, педагогічно доцільно сформоване навчально-виховне середовище, запропонована автором Комбінована система організації навчально-виховного процесу, яка забезпечує значно вищий рівень його індивідуалізації, передбачаючи 275 диференціацію змісту освіти і ступеня його засвоєння, темпу навчання з опорою на індивідуально-вікові, особистісні характеристики і ключові компетентності учнів [4, с.
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks