МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА РУПТАШ ОЛЬГА ВАСИЛІВНА - PDF

Description
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА На правах рукопису РУПТАШ ОЛЬГА ВАСИЛІВНА УДК 124.2:167/168 ЕВРИСТИТЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПОНЯТТЯ СМИСЛУ В ГУМАНІТАРНОНАУКОВИХ

Please download to get full document.

View again

of 32
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

People & Blogs

Publish on:

Views: 19 | Pages: 32

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА На правах рукопису РУПТАШ ОЛЬГА ВАСИЛІВНА УДК 124.2:167/168 ЕВРИСТИТЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПОНЯТТЯ СМИСЛУ В ГУМАНІТАРНОНАУКОВИХ ПАРАДИГМАХ ЗНАННЯ спеціальність філософія науки ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Марчук М.Г. Чернівці 2015 ЗМІСТ ВСТУП... 5 РОЗДІЛ І. СВІТОГЛЯДНЕ ПІДҐРУНТЯ ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ СМИСЛУ У ФІЛОСОФСЬКО-НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ Світоглядно-філософські запити смислу: від синкретизму до плюралізму інтерпретацій Смисловий потенціал наукового знання та його роль в усуненні сучасних деформацій смислу Ціннісно-смислові настанови й інтенції науково-пізнавальної діяльності Висновки до І розділу РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ СМИСЛУ В ГУМАНІТАРНИХ НАУКАХ Розкриття інтерпретативно-контекстуальних характеристик смислу в герменевтичній традиції Розв язання проблеми смислоутвердження світу людською свідомістю у феноменології Зіставлення смислу і значення в контексті структуралістських досліджень об єктів знакової природи Деконструкція дискурсів смислу та виявлення його парадоксальної природи в постструктуралізмі Висновки до ІІ розділу РОЗДІЛ ІІІ. КОНСТИТУТИВНА РОЛЬ ПОНЯТТЯ «СМИСЛ» У ФОРМУВАННІ ГУМАНІТАРНОНАУКОВИХ ПАРАДИГМ ЗНАННЯ Проблема смислу в контексті постнекласичних трансформацій філософії та методології науки Потенціал і обмеження застосування парадигмального підходу в гуманітарних науках Загальнонаукова характеристика ідеалу гуманітарного знання Смислова специфіка гуманітарнонаукових парадигм знання Висновки до ІІІ розділу РОЗДІЛ ІV. ЕПІСТЕМНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПОТЕНЦІЇ ПОНЯТТЯ СМИСЛУ В ГУМАНІТАРНОНАУКОВИХ ТЕОРІЯХ-ПАРАДИГМАХ Логіко-лінгвістичні дослідження смислу: семантичний і прагматичний аспекти Плюралізм теоретико-методологічних підходів до вивчення смислу у психології Трактування смислу історії у філософських та історико-наукових концепціях Теоретико-методологічні конструкції смислу в інтерпретативній соціології Конституювання смислу як вияв когнітивної діяльності людської свідомості Висновки до ІV розділу РОЗДІЛ V. СМИСЛОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ГУМАНІТАРИСТИКИ В СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ ТА ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ Формування смислового типу постнекласичної раціональності Плюралізм парадигм і процеси інтеграції в науці Смисл як засіб актуалізації творчого потенціалу гуманітаристики Смислові трансформації гуманітарних технологій в освіті Висновки до V розділу ВИСНОВКИ Список використаної літератури ВСТУП Актуальність теми дисертаційного дослідження. Проблематика філософії науки як осмислення структури наукового знання, засобів і методів наукового дослідження формувалася на ґрунті позитивістських настанов щодо соціокультурної нейтральності та кумулятивного характеру зростання наукових знань, тому до уваги брали переважно природознавчі дослідження та їхні результати. Але вже у середині ХХ століття намітився поворот до актуалізації проблем гуманітарних наук, які на той час досягли відповідного рівня концептуальної визначеності. Спираючись на філософські узагальнення В. Дильтая, який висунув ідею наук про дух, а також неокантіанців баденської школи, передусім В. Віндельбанда, Г. Рикерта й інших, філософи та методологи науки вважали значущим обґрунтування наукового статусу гуманітарного знання, визначення його специфічних рис (порівняно зі зразками природничого знання), уніфікації нормативно-методологічної бази тощо. Наприкінці ХХ та на початку ХХІ століть актуальною стала тенденція до інтеграції наук. Сьогодні йдеться вже не стільки про необґрунтованість і непродуктивність підлаштування гуманітаристики під стандарти природничих наук, скільки про гуманітаризацію ідеалу науковості загалом. Пошуки нового фундаменту для інтеграції знання зумовлені відмовою від механістичної картини світу й відповідних класичних уявлень про науку. Реагуючи на методологічну кризу, філософи і вчені звернули увагу на специфіку гуманітарного пізнання, методологічний потенціал якого розкривається в побудові нового типу науки, зорієнтованого на людину з її вітальними потребами і смисложиттєвими цінностями. Свідченням так званого гуманітарного повороту стала значна кількість наукових публікацій українських і закордонних авторів, низка науково- 5 практичних конференцій, присвячених гуманітаризації та гуманізації науки і науково-технічного поступу. Окрім внутрішньонаукових чинників, важливу роль у зміні статусу гуманітарних наук зіграли соціокультурні передумови, а також антисцієнтистський суспільний рух, учасники якого виступають з критикою традиційної науки і наукового способу пізнання як неадекватного вселюдським імперативам виживання та моральним цінностям, враховуючи екологічну компоненту і турботу про наступні покоління. Це зумовило зацікавлення ціннісно-смисловою визначеністю наукового пізнання та використання накопиченого досвіду гуманітарних наук у цій царині. ХХІ століття доба гуманітарно-соціальних досліджень, коли на перший план виходять питання організації людського життя, а не підкорення природи. Приходить усвідомлення, що знання, дозволяючи людині панувати над природою, не гарантує влаштування повноцінного життя. Про це свідчить і бурхливий розвиток гуманітарного пізнання, розгалуження його предметної сфери. На цьому тлі однією з нагальних проблем філософії науки стає пошук і конституювання парадигмальних підвалин гуманітаристики, які б дозволили досягти згоди щодо методології та критеріїв науковості знання між істориками, соціологами, антропологами, політологами, представниками інших соціогуманітарних дисциплін. Специфіка гуманітарного знання (неможливість звести його до загальних зразків, побудувати єдину теорію для пояснення типових явищ, оскільки воно має справу з індивідуальним, особливим, а також високий рівень його складності, нелінійності тощо) стала підставою для заперечення його парадигмальності. Перевірка такого твердження вимагає насамперед уточнення змісту поняття парадигми в категоріальному апараті гуманітарних наук, окреслення сфери його 6 застосування. У контексті розв язання цих проблем особливо актуальне, на наш погляд, виявлення евристичного потенціалу поняття смислу, що відіграє важливу роль у формуванні парадигм гуманітарнонаукового знання. З погляду сучасного стану українського суспільства загалом, а не лише його наукової та педагогічної сфери, тема дисертаційного дослідження має також актуальний духовно-практичний вимір, оскільки стосується формування смислового стрижня ціннісних координат світогляду, спроможного стати активною творчою основою змістовного, плідного життя, фундаментом виховання й освіти, мірилом справедливості й законності, чинником консолідації громадянського суспільства. Після тривалого періоду духовного вакууму за доби комуністично-тоталітарного режиму суспільство опинилося під тиском пропаганди масового споживання, що не потребує критичного осмислення та самостійного вибору. За цих умов дослідження гуманітарнонаукових парадигм знання, центральним елементом яких є поняття смислу, набуває ще й особливого соціокультурного значення. Стан наукової розробки теми дослідження. Смисл як одна з ключових категорій філософії традиційно перебуває в центрі уваги мислителів минулого і сьогодення. Смислобудівництво життя та діяльності людини, своєрідна «літургія смислу», за визначенням С. Кримського, фундаментальне завдання філософії [див.: 118]. Не менше зацікавлення поняття смислу викликає і в науковцівгуманітаріїв. На міждисциплінарний характер проблеми розуміння смислу, прояснення його змісту та вихідних окреслень звертає увагу В. Петрушенко, зауважуючи, що її вивчає ціла низка наук культурологія, психологія, логіка, епістемологія, лінгвістика, семіотика, наукознавство тощо [179, с. 12]. 7 Поняття смислу (сенсу) у зіставленні зі значенням розкривалось у логіко-філософських концепціях Л. Вітґенштайна [41], Б. Расела [197], Р. Павільоніса [173], Ґ. Фреґе [273; 274] та ін., а також у працях з лінгвістики та семантики О. Алімурадова [2], М. Бахтіна [14], А. Бондарко [26], В. Бурбело [31], Л. Єльмслєва [77], Ф. де Сосюра [248], Н. Хомського [310], Г. Шпета [294] та ін. Когнітологічний підхід до вивчення смислу реалізували Н. Бєсєдіна [21], Л. Броннік [29], І. Солоділова [246] й ін. У галузі психології смисл досліджували Л. Виготський [43], В. Долженко [73], В. Зінченко [87], Д. Леонтьєв [134], О. Лурія [140], А. Сєрий [237], О. Тихомиров [258], М. Яницький [239] та ін. Смисл постає в центрі уваги теоретиків історичного (Й. Дройзен [74], В. Дильтай [69], М. Фуко [277]) та соціального (М. Вебер [36], Ґ. Зімель [85], А. Шюц [362], Р. Хітцлер [332]) пізнання. У 2012 році опублікована колективна монографія науковців відділу логіки та методології науки Інституту філософії НАН України (С. Кримський, П. Йолон, В. Кузнєцов, Я. Шрамко, Я. Кохан, Н. Вяткіна, В. Омельянчик, А. Васильченко, В. Навроцький, О. Маєвський, І. Кисляковська, А. Артюх, Ю. Писаренко) за редакцією академіка НАН України, доктора філософських наук, професора М. Поповича [256], присвячена теорії смислу в гуманітарних дослідженнях та інтенсіональним моделям у точних науках. У центрі уваги авторів аналіз феномену смислоутворення, загальна теорія смислу як частина семіотики та логічної семантики, зокрема теорія смислових (інтенсіональних моделей) людського спілкування. Ідея смислу відіграє провідну роль у становленні гуманітарних наук. Водночас вона слугує одним із чинників нинішнього зрушення гуманітарної парадигми, а дискурс смислу (термін Г. Тульчинського [263, с. 14]), стає одним із перспективних ракурсів дослідження 8 епістемного та методологічного потенціалу гуманітарних наук у формуванні цілісної наукової картини світу. На думку П. Гайденко, смисл як єдиний принцип доцільності повинен стати основою нової раціональності, фундаментом як наук про природу, так і наук про культуру, що дозволить подолати їхній дуалізм і протистояння. Наука в цілому може повернути собі статус гуманітарної цінності, тільки реабілітувавши значення розуму як здатності «розуміти смисловий зв язок не тільки людських дій і душевних порухів, а й явищ природи, взятих у їхній цілісності, в їхній єдності, в їхньому живому зв язку» [47, с. 14]. Якщо наука це багатовимірне пізнання світу, то, крім природно-речового погляду на світ, не слід уникати й гуманітарного погляду, який, на думку В. Ільїна, формує духовносмисловий образ світу [93, с. 267]. Загальні теоретико-методологічні принципи дослідження смислу заклали у своїх працях представники герменевтико-феноменологічної традиції Г. Ґ. Ґадамер [45], М. Гайдеґер [283], Е. Гусерль [63], В. Дильтай [69], П. Рікер [199], Ф. Шляєрмахер [361] та ін. Нове тлумачення поняття «смисл» отримало у рамках структуралістських досліджень Р. Барта [11], К. Леві-Строса [127], Е. Сепіра [360], Ф. де Сосюра [248], Р. Якобсона [298] та ін. Поряд із методологічними настановами герменевтики, феноменології, аналітичної філософії, структуралізму й інших сучасних напрямів філософії, варто відзначит
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks