Література як мистецтво слова. Особливості її сприймання в порівнянні з іншими видами мистецтва - PDF

Description
Література як мистецтво слова. Особливості її сприймання в порівнянні з іншими видами мистецтва Набуття вмінь глибоко сприймати й розуміти художній твір для студента-філолога виступає як мета його навчання

Please download to get full document.

View again

of 17
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Food & Beverages

Publish on:

Views: 21 | Pages: 17

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
Література як мистецтво слова. Особливості її сприймання в порівнянні з іншими видами мистецтва Набуття вмінь глибоко сприймати й розуміти художній твір для студента-філолога виступає як мета його навчання у ВНЗ. Вона трансформується в засіб його професійної діяльності, коли він стане вчителем. Для поєднання цієї мети і засобу майбутньому вчителеві літератури необхідна здатність так організувати навчальний процес у школі, щоб його власний літературно-естетичний розвиток став базою літературно-естетичного розвитку учнів. Так у підготовці вчителя літератури виявляє себе діалектика процесу, особливості якої відображає взаємоперехід мети і засобів. Першим етапом у названому процесі є розуміння літератури як мистецтва слова. Мистецтво має давню і велику історію. З незапам ятних часів дійшли до нас стародавні міфи, легенди, збереглися наскальні малюнки, зроблені стародавньою людиною, які й сьогодні викликають здивування й суперечки фахівців. Що хотів сказати своїм малюнком далекий від наших днів автор, зображаючи пораненого бізона? На це питання однозначної відповіді знайти так і не вдалося. Коли вимовляють слово мистецтво, мають на увазі цілий великий світ художньої творчості, що об єднує і літературу, і живопис, і музику, і архітектуру, і скульптуру тощо. Об єднує їх в одне ціле особлива здатність людини творити, відтворювати сприйнятий нею світ [87, с. 123]. Ця здатність збереглася в самій назві мистецтва: по-білоруськи мистецтво звучить як мастацтво від слова мастак той, хто вміє щось дуже добре робити; по-російськи искусство має той же корінь, що й искусный умілий, той, хто добре знає свою справу; по-німецьки kunst так само має спільний корінь із kunstvoll умілий та зі словом künstlih штучний. Звідси спорідненість із словом sztuka мистецтво (польське) тощо. Існування мистецтва має такі ж давні витоки й нерозривно пов язане з усією історією існування homo sapiens людини розумної. Важко перерахувати ті тисячі дискусій, які були присвячені проблемам природи мистецтва, його функціям, зв язкам із наукою, із людським пізнанням взагалі. Були спроби заборонити мистецтво, але пуритани, що наклали цю заборону, не змогли вбити його ні в Англії, ні в північно-американських провінціях. У всі часи талановиті молоді люди масами йшли в мистецтво, прирікаючи себе на неймовірно тяжку працю, яка в дев яносто дев яти випадках зі ста не приносила ні слави, ні багатства, ні навіть внутрішньої свідомості успіху. Але вони йшли неухильно, як іде риба через пороги, через усі перешкоди нереститись у дельтах рік, гинучи масами на шляху, щоб лише виконати закладений природою високий обов язок. Мабуть, потрібно визнати як феноменологічний факт те, що чомусь без мистецтва, без потреби в мистецтві людство не могло б вижити й існувати, як воно не могло б вижити й існувати без пристрасті пізнання, без інстинкту творення, без кохання між чоловіком і жінкою, без материнської любові [91, с. 94]. Художню творчість частина авторів розглядає крізь призму її співвідношення з пізнавальною діяльністю. Вже у вченні Аристотеля про мімезис (наслідування мистецтвом дійсності) звучить визнання за художньою творчістю певної пізнавальної ролі, а думка про єдність краси та істини, мистецтва і науки є провідною в естетичних концепціях гуманістів епохи Відродження [47]. Дані питання про природу мистецтва були предметом дослідження Дідро, Лессінга, Гете, Гегеля, Ніцше [12]. Завжди велику увагу цій проблемі приділяли психологи й критики. Мистецтво як форма пізнання дійсності розглядається в роботах мистецтвознавців та філософів років минулого століття [12; 40; 62], зокрема в дослідженнях В. П. Крутоуса, І. Л. Савранського, І. Б. Астахова, М. Ф. Овсянникова, А. К. Дрьомова та багатьох інших [97]. Проте роль мистецтва не обмежується когнітивною функцією, воно засіб спілкування, формування цілісної особистості, її творчого духу й ціннісних орієнтацій; крім того, воно має гедонічну функцію, бо приносить людині задоволення; воно робить особистість духовно просвітленою, діючи на найпотаємніше й індивідуальне світовідношення особистості [9, с. 136]. Іншими словами, мистецтво форма духовної активності людини, тому й супроводжує її на всіх етапах розвитку, починаючи з часу її перетворення з істоти біологічної на істоту духовну. Саме з цього погляду варто розглядати й згадані вище наскальні малюнки, і найдавніші прикраси, знайдені під час розкопок, і давні, грубо обтесані камені, що символізували фігуру людини. Це вже було мистецтво, відображення духовних прагнень людини, які перевершували її потреби не лише як істоти біологічної вони свідчили про нові інтереси: зрозуміти таїну світу й людини в ньому, усвідомити себе, виразити захоплення красою світу і втілити свою здатність до творчості в камені, глині, бронзі, у словах пісні, у замовляннях і міфах. Різноманітність видів мистецтва виступає як свідчення різноманітності форм, у яких стало можливим вираження людської духовності. Твір мистецтва може виступати у вигляді матеріального предмета скульптурної фігурки, картини, будинку, якими милуємося при зоровому сприйманні. В іншому випадку твір мистецтва розкривається перед нами в часовому плані: під час слухання музики, читання вірша, оповідання або повісті. Якщо в першому з названих нами прикладів сприймання твору відбувається одномоментно, то в другому характеризується поступовістю проникнення в духовний смисл, який несуть події, деталі, ситуації та образи твору літератури, музичні образи тощо. Необхідно зазначити, що є і поєднання зорового та слухового сприймання творів мистецтва: коли ми переглядаємо виставу, кінофільм, дивимося й слухаємо оперу. Попри різноманітність мистецьких форм і способів їх сприймання спільним для названих видів мистецтва є художній образ. Тому його й називають фундаментальною категорією естетики. (зауважимо, що саме мистецтво інколи визначають як мислення в образах [5, с. 5-66] ). Саме в образі як явищі мистецтва, що є своєрідним аналогом життя і водночас особливим способом його освоєння, низка дослідників убачає сутність естетичного підходу до дійсності. Тому образ розглядається як феномен, який у сукупності своїх якостей і проявів практично не піддається формалізації. Він майже недоступний розчленуванню, перед ним безсила вдавана могутність формул і викладок, що, звичайно, варто розуміти не як непізнаваність мистецтва науковими засобами, а як невичерпність і нескінченність мистецтва, що певною мірою близькі до багатства й невичерпності самого життя. Тому й має право на існування парадокс, висловлений відомим дослідником: Образ знає більше, ніж його творець, і кожне нове покоління відкриває в ньому нові й нові змістовні глибини [22, с. 9]. Ведучи мову про різні види мистецтва, потрібно підкреслити, що кожен із них має свою, притаманну лише йому систему засобів, за допомогою яких він втілює духовні сутності, важливі для людини. Проте є й те спільне, що об єднує різні види мистецтва. Воно полягає в характерній для мистецтва здатності виражати почуття і прагнення людини в системі своїх образів. Останні можуть виступати у формі самого життя людей, життєвих обставин та ситуацій, пейзажів та інтер єрів, де існують герої творів, або мати узагальнено-умовний характер. Отже, образ виступає в мистецтві як відображення певної духовної сутності, що є досить важливою цінністю для людини. Його можна розуміти як уособлення певних людських мрій, прагнень, поривань, надій. Таким чином, якщо в образі уособлені певні духовні реальності, важливі для людини сутності, то вони також можуть бути предметом вираження образів у різних видах мистецтва, пробудять інтерес інших митців. Наприклад, велич Софіївського собору надихала Павла Загребельного написати роман Диво, а у відомому творі Олеся Гончара привертає увагу той факт, що навіть люди, байдужі до собору, коли над ним нависла загроза, відчули, що це частина їхнього життя, зрозуміли його духовну цінність. Отже, специфіка мистецтва і в тому, що воно впливає на людину, викликаючи співпереживання. Щоб доказово розглянути спільні й відмінні риси притаманні різним видам мистецтва, можна зупинитись на такому прикладі: одна з найвідоміших сцен Іліади Гомера прощання Гектора зі своєю дружиною Андромахою, яка прикипіла до нього й просить, плачучи, щоб він залишився на вежі. Зворушений і схвильований прощанням, Гектор відчуває, що Троя упаде, і йому особливо боляче від того, що його дружина стане рабинею. І він воїн, захисник Трої заспокоює дружину і, цілуючи дитину, молить богів, щоб син виріс гідною людиною, а сам іде до бою. Зміст сцени, створеної генієм Гомера, сповнений людяності особливої глибини. Трагізм людської долі, відображений у поемі, нікого не залишає байдужим. Це прощання знайшло відображення в картині художника сина українського селянина А. Лосенка, якого називали ломоносовим російського живопису. На його картині Прощання Гектора з Андромахою Гектор однією рукою ніжно торкається до сина, а другу патетично простер до неба [73, с. 24]. Таким чином те, що письменник зображує з допомогою слів, художник передає іншими засобами: фарба на картині перестає сприйматися як фарба у єдності кольорових співвідношень вона перетворюється на колір і вираз облич, очей, застиглого моменту руху все говорить про людську трагедію, гіркоту прощання, біль і муку Андромахи й прагнення Гектора затамувати свої почуття, щоб перед дружиною й сином здаватися впевненим і непохитним. Так момент прощання, відображений Гомером, втілився на картині, яка постає перед нами, мов навіки застигла мить болю, трагедії й людського відчаю від усвідомлення невідворотності біди. Недаремно саме цю картину А. Лосенка, після завершення якої він незабаром помер, вважали і заповітом художника. В автоілюстрації Т. Шевченка до поеми Слепая, у картині, яку поет назвав Сліпа з дочкою, ми бачимо, як ніжно й дбайливо сліпа мати голубить дочку й береже її сон. Те, що зобразив Т. Шевченко-поет у поемі з допомогою художнього слова, Шевченко-художник на картині передає засобами живопису. І ми бачимо спільне в обох випадках мистецтва: материнська тривога і любов передані по-своєму різними художніми засобами. Тривожна й чутливо застигла ліва рука матері на спині дівчини, сліпі очі заплющені, а вся фігура передає напруженість, із якою мати чутливо прислухається до кожного звуку. Тож і можна під ілюстрацією підписати слова поеми: Оксана спит, а мать слепая, Уныло-тихо напевая, И каждый шорох сторожит, И если ветер, пролетая, Упавший лист пошевелит, Она немеет, и дрожит, И робко к сердцу прижимает Своѐ единое дитя, Свою единую отраду... [97, с. 156]. Кажуть, кожна епоха має свої казки, своїх Гулліверів і своїх злих чаклунів, які відображені в мистецтві. Був у слов ян у давнину бог сонця Дажбог, про якого в Слові о полку Ігоревім сказано: Невесела, браття, година настала, силу онука Дажбога пустинний степ поглинув [70, с. 51]. Був бог оживаючої природи Ярило (Яр), але була й богиня зла і ворожнечі Мара (Мора, Моруха), були Кіщій Безсмертний і Кікімора тощо [70, с. 86]. Їхні образи відтворені в численних міфах, легендах, малюнках художників. Таким чином, образи живопису сприймають
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks