Кобчінська О.І., асп., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка - PDF

Description
в традиційній китайській культурі, однак вона завжди розглядалася крізь призму домінування колективного начала над індивідуальним. Останнє завжди притлумлювалося, однак, очевидно, той шлях не робив людину

Please download to get full document.

View again

of 6
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Internet & Technology

Publish on:

Views: 21 | Pages: 6

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
в традиційній китайській культурі, однак вона завжди розглядалася крізь призму домінування колективного начала над індивідуальним. Останнє завжди притлумлювалося, однак, очевидно, той шлях не робив людину щасливою, тому виникла потреба зауважити й поставити на належне місце індивідуальне начало. Звичайно, що в епоху глобалізації й обізнаності з західною культурою, логічним виявилося звернутися до вже здобутого в цій царині, зокрема, до західної культури, заснованої на християнстві, де індивідуальне начало якраз підкреслювалося. 1. Ван Аньї Дядечкова історія (пер. Н. Кірносової) // Всесвіт с Васильев Л. С. Культы, религии, традиции в Китае. М.: Наука, с. 3. Тьє Нін Квітки бавовнику (пер. Н. Кірносової) // Всесвіт. Спецвипуск: Альманах китайської літератури, с 汉字资源 : 当代新说文解字 / 窦文宇, 窦勇著 长春 : 吉林文史出版社, 页 5. 史铁生散文 : 插图珍藏版 / 史铁生著 - 北京 : 人民文学出版社 6. 新散文九人集 / 祝勇编 - 北京 : 中国广播电视出版社, 页 186 Кобчінська О.І., асп., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка АРХІТЕКТУРА СХІДНОГО МІСТА В МУЛЬТИКУЛЬТУРНІЙ ПРОЗІ ТАГАРА БЕН ДЖЕЛЛУНА Стаття присвячена архітектурному інтертексту романної дилогії Тагара Бен Джеллуна (твори «Дитя піску» (1985) та «Священна ніч» (1987). Розглядаються особливості урбаністичної поетики мультикультурного східного міста, зокрема функціональна семантика архітектурних форм та культових споруд, уведених автором до романів. Ключові слова: архітектурний інтертекст, геометричні форми, міфосемантика, мультикультуралізм, урбаністичний простір. Статья посвящена архитектурному интертексту в романной дилогии Тахара Бен Джеллуна (произведения «Дитя песка» (1985) и «Священная ночь» (1987). Рассматриваются особенности урбанистической поэтики мультикультурного восточного города, в частности функциональная семантика архитектурных форм и культовых сооружений, введенных автором в романы. Ключевые слова: архитектурный интертекст, геометрические формы, мифосемантика, мультикультурализм, урбанистическое пространство. The article deals with architectural intertext in two novels by Tahar Ben Jelloun: The Sand Child (1985) and The Sacred Night (1987). It is devoted to peculiarities of urban poetics within multicultural eastern town, to functional semantics of architectural forms and cultic buildings, introduced into the novels. Key words: architectural intertext, geometric shapes, mythosemantics, multiculturalism, urban space. Проза французького митця марокканця за походженням Тагара Бен Джеллуна широко експлуатує урбаністичні сюжети, тим самим заохочуючи читача та дослідника до переосмислення простору східного міста у його множинних контекстах, у тому числі й мультикультурному. Свого часу Т. Бен Джеллун зауважив: «Я люблю міста так, як інші люблять музику чи, скажімо, живопис» [цит. за: М ястківська 2003, 146]. Дослідниця Надя Камаль зазначає стосовно Бен Джеллунових текстів: «незалежно від того, чи є місто окремим образом, чи повторюваним мотивом, воно завжди присутнє, воно у закутку кожної сторінки, аби накреслити свої путівники та маршрути митця, що взявся його прописувати» [Kamal-Trense 1998, 161]. У подібному контексті Шарль Бонн зауважує, що у постмодерному романі простір міста «є простором множинної репрезентації, де одне місто є відголоском іншого, виявником власної просторової повсюдності» [Bonn 1986, 62]. У цьому сенсі, аналізуючи контекст урбаністичного хронотопу творів Бен Джеллуна, науковці Рут Амар, Джон Еріксон, Мюріел Волкер сходяться на думці, що романи Бен Джеллуна є топографічно гібридними текстами. Зазначимо, що урбаністична поетика, хоч і є сталою для естетики автора, зазнає еволюції у його мультикультурній прозі. Якщо у ранній поезії та прозі («Гарруда» (1973), «Молитва Неприсутнього» (1981), «Мога дурень, Мога мудрець» (1978), автобіографічний текст «Писар» (1983), ранні поетичні збірки «Мигдалі вмерли від ран» (1976), «Сонячні шрами» (1973) зустрічаємо концептуальну трансформацію (онтологічно та соціально зумовлену) тисячоликого багатокультурного міста в безрідне й безлике, то у пізнішій творчості впадає в око інтерес до, сказати б, емпірично наповненого переплетіння культур (арабської, берберської, європейської) до багатокультурних та зокрема креолізованих етносів, їх цивілізаційного спадку. Аналіз пізнішої прози автора, зокрема рубежу століть (добре відоме есе «Французька гостинність» (1984), повість «День тиші в Танжері» (1990), романи «Опущені очі» (1991), «Надірвана людина» (1994), «Притулок бідноти» (1999), «Ця сліпуча нестача світла» (2000), «Країною» (2006)) дозволяє говорити про концепцію міста як ідентитетного дискурсу, а відтак і вмістилища пам яті, екзистенційного евристичного простору, рефлектора погляду Іншого та інакшості як антропологічної категорії загалом. У даній розвідці нас цікавитиме поетика урбаністичного простору, зокрема архітектурний інтертекст у романній дилогії автора, яку склали романи «Дитя піску» (1985) та «Священна ніч» (1987), що ці тексти постають вагомими маркерами у мультикультурному дискурсі письменника. Обидва романи поділяють спільний урбаністичний простір дія відбувається у перлині Середземномор я Марракеші, що був закладений в 1070-х роках Юсуфом ібн Ташфіном, засновником династії Альморавідів та протягом віків лишався важливим культурно-економічним центром північної Африки місто до сьогодні ідентифікується культурологами як історично значуща межова полікультурна територія. Широко імплікуючи до даних романів архітектурні елементи, автор разом з тим вдається до міфологічного інтертексту. Він використовує ключові образи та символи міфодискурсу з метою конструювання урбаністичного хронотопу в романах, зокрема, 187 для постмодерного обігравання категорій сакрального та профанного Так можна стверджувати, що «романи Бен Джеллуна несуть у своїй структурі численні ознаки міфотворчості, оскільки складається враження, що письменник пише про багатьох одночасно, витворюючи власну міфоісторію» [Gaudin 1998, 42]. Зокрема, в аналізованих романах функціональна семантика опоетизованих архітектурних споруд (дому, храму, площі) цілком очевидно апелює до категорій ініціації, посвячення, обмеження, входу до сакрального простору та, відповідно, символічного вмирання і втечі від буття профанного. Скажімо, як ізоперсональна тематична еквівалентність ситуацій в романах постають символічні образи міських брам, входження в які, зрештою, обумовлює жанрову специфіку «Дитяти піску» як роману-лабіринту. Проте особливого значення в романній дилогії набуває поетизація східної площі й дому та пов язане з цим протистояння двох архітектурних геометричних форм: кола та чотирикутника. Архітектурний простір вищезгаданих романів Бен Джеллуна невіддільний від інтерпретації сакральної архітектури та перетину вікових багатокультурних традицій в зодчестві. У зв язку з цим ми запропонуємо невеличкий екскурс в окреслений контекст арабської та частково європейської архітектури. Історично місто поставало спроектованою моделлю Всесвіту звідси два основні геометричні типи його архітектурної організації чотирикутна та кругова. Квадратна та кругла форми міста вирізняються відтак символічною інтерпретацією, оскільки ідеалізоване сприйняття міста як кола не передбачало лише кругової забудови. Хоча місто цілком могло мати форму багатокутника, проте на символічному рівні описувалося як коло. Скажімо, у буддистській культурі Непалу, де кожне велике місто уявляється геометричним символом світу, місто оточене вісьмома храмами богинь, що обернені до сторін світу таким чином, утворене коло є символічним кордоном та оберегом останнього. Зауважимо художню деталь: Марракеш розташований в центрі Марокко в оточенні гір Атласу. Стародавню столицю, якій країна зобов язана своєю назвою, називають серцем країни. Початково будучи центром стосовно периферії, місто має задану внутрішню структуру, що є центричною проекцією світу. Модель давнього міста, відтак, невіддільна від сакральних координат (центром міфологічного міста є храм). Окрім того, у західній християнській культурі будьяке місто, за аналогією з Єрусалимом, має свого небесного двійника і небесного покровителя. У свою чергу, мусульманські храми орієнтовані на Мекку, тож увесь простір світу мусульманина організований навколо єдиного центру центру світу, храму. Початково на Сході культові споруди будувалися у формі арабської колонної мечеті. Перші мечеті мали вигляд квадратного двору, оточеного галереями. Варто зазначити, що число архітектурних елементів в ісламській архітектурі загалом рівне чотирьом, адже чотири священне число мусульман (тут маємо чотири кута Кааби, чотири літери в арабському варіанті написання імені Аллах) [Chebel 1995, 44]. На противагу цьому, в християнстві надають перевагу непарним числам, як от священна трійця чи ж число 13 (12 апостолів та Ісус). Однією з найбільш поширених споруд арабської архітектури пізнішого часу стала чотирьохайванна споруда, що використовувалася як у культовому (мечеть, медресе), так і в світському будівництві (палаци, караван-сараї). Високі пілони айванів, що підтримують арки, утворюють прямокутні портали. Поруч із такою композицією розвивалися також прості портально-купольні споруди, в межах яких поєднувалися портали та замкнуті куби побудов, увінчані куполом. Із самого початку мусульманське 188 зодчество було зразком так званої «прихованої архітектури» масивний мур з баштами та воротами відгороджував внутрішній квадратний чи прямокутний двір та приховував храм, основними різновидами якого є масджид, джамі та мусалла. Цікаво, що первинно обряди мусульман не вимагали зведення спеціальних споруд для молитви, оскільки за словами Пророка «Земля сотворена як місце поклоніння, тож де б не виникла в людини потреба в молитві, нехай молиться» [Алієв 2006, 142]. У цьому сенсі для арабів-кочівників ландшафт є самостійною цінністю. Зауважмо, що слова ці перегукуються із старозавітними словами про застереження Давиду з Небес нагромаджувати храми. За історичними даними, перші мечеті на мусульманському Сході з явилися в роках; а їх основні архітектурні елементи послугували основою формування естетики краси в ісламській культурі. Так «джамал» божественна істинна краса (купол мечеті), «джалал» божественна велич (мінарет), сифат божественне ім я (висловлювання з Корану зовні на стінах мечеті). Донині двері усіх кімнат міських будинків Марокко виходять в ріад внутрішній дворик, що своєю формою проектується в той же чотирикутник. У період Арабського халіфату в азійських містах центром міського ансамблю стає регістан або майдан головна площа. На неї виходили пештаки (портали) мечетей та медресе, часом сюди доцентрово сходилися всі вулиці міста. У романах «Дитя піску» та «Священна ніч» Т. Бен Джеллун не випадково змальовує площу Джамма-ель-Фна, що в 1987 р. була занесена до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це унікальний полікультурний простір, де перетинаються культурні світи та цивілізації, створюючи безперервне враження злиття й переливання руху. ЇЇ називають площею, що не спить, площею дурнів, відрубаних голів, усіх доріг (саме сюди сходяться всі вулиці міста). Проте цікавить нас не скільки архітектурний ансамбль площі (в романі маємо згадки лише про пересохлий фонтан у її центрі), стільки топос, що витворюють самі герої-оповідачі, сидячи колом та окреслюючи з
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks