ХРИСТИЯНСЬКІ СТАРОЖИТНОСТІ ДАВНЬОГО КИЄВА В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ М.МАКСИМОВИЧА - PDF

Description
УДК (477-25) [Максимович] Н.О.Шевченко * ХРИСТИЯНСЬКІ СТАРОЖИТНОСТІ ДАВНЬОГО КИЄВА В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ М.МАКСИМОВИЧА Висвітлюється внесок М.Максимовича у вивчення християнських старожитностей

Please download to get full document.

View again

of 15
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Economy & Finance

Publish on:

Views: 13 | Pages: 15

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
УДК (477-25) [Максимович] Н.О.Шевченко * ХРИСТИЯНСЬКІ СТАРОЖИТНОСТІ ДАВНЬОГО КИЄВА В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ М.МАКСИМОВИЧА Висвітлюється внесок М.Максимовича у вивчення християнських старожитностей давнього Києва. Розглядаються питання атрибуції та локалізації вченим перших київських церков, християнських реліквій і святинь на тлі інтерпретації ним історії християнізації Русі. Ключові слова: Максимович, християнізація, давній Київ, князь Володимир Великий, християнські старожитності, храми, монастирі. Київ із його немеркнучими у віках християнськими святинями посідав особливе місце у житті та творчості Михайла Олександровича Максимовича ( рр.) відомого вченого-енциклопедиста, першого ректора київського Університету св. Володимира. У своїй промові, виголошеній 2 жовтня 1837 р. на врочистому зібранні у цьому навчальному закладі, він відвів Києву першорядну роль у справі становлення східнослов янської державності, утвердження та поширення християнства на Русі. Київ і донині, стверджував М.Максимович, «є головне місце російської святині, і для цілої Росії не втратив тієї церковної величі, котра утворила першу основу всієї російської величі, з якого розвинулася, яким спаслася й утвердилася народна самобутність Русі православної». Сучасний ученому Київ був містом святих спогадів і пригадувань, куди тисячі православних, «відклавши житейські турботи, ідуть набожно вклонитися першим праведникам святим угодникам печерським і святій главі рівноапостольного просвітника Росії; ідуть побувати на тих святих місцях (тут і далі курсив М.Максимовича Н.Ш.), звідки походить Руська земля, у тієї величної ріки, де прийняла вона святе хрещення на тих горах і долах, де розкривалася богатирська юність її, і де древнє життя Русі залишило нам нетлінні мощі перших поборників нашого православ я, та живе слово переказів у заповіт майбутньої своєї величі. [ ] І ніде так виразно не відчуєш древньої величі Русі, як у Києві, дивлячись на його святі храми й висоти прекрасні» 1. Київський імператорський університет було відкрито в день пам яті святого рівноапостольного князя Володимира 15 липня 1834 р. Хреститель Русі став * Шевченко Наталія Олександрівна аспірантка кафедри історії України та політології Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя 1 Максимович М. Об участии и значении Киева в общей жизни России // Его же. Собрание сочинений. Т.2: Отдел историко-топографический, археологический и этнографический. К., С.6 7. Християнські старожитності давнього Києва в науковій спадщині М.Максимовича 61 покровителем навчального закладу. Із цієї нагоди в Успенському соборі Києво- Печерської лаври, поблизу того місця, де зберігалися Володимирові останки, відбувся врочистий молебень. Це богослужіння згадував М.Максимович в одному зі своїх листів до М.Поґодіна: «Не забуду, з яким захопленням я, щойно приїхавши з Москви в Київ, дослухався там у 1834 р., коли, перед відкриттям Університету святого Володимира, при главі його в печерській церкві священнодіяв митрополит Євгеній, і було там незвичне скупчення просвітленого люду з обох берегів Дніпра!» 2. Мощі святого рівноапостольного князя Володимира були однією з шанованих християнських святинь Києва. Їх виявили 1636 р. під час ініційованих митрополитом Петром (Могилою) аматорських розкопок місця, де стояла Десятинна церква. Знайдений в її руїнах біля південного нефу шиферний саркофаг із чоловічим похованням було оголошено усипальницею князя Володимира Святославича 3. Гадані останки хрестителя Русі планувалося в дорогоцінній раці перенести до Софійського собору. Зважаючи на брак коштів Петро змушений був звернутися у квітні 1640 р. до московського царя Михайла Федоровича, аби той «велів своїм государевим майстрам своєю царською казною зробити раку на мощі праотця свого святого й рівноапостольного великого князя Володимира» 4. Через зволікання з допомогою у жовтні того ж року Могила надіслав московському володареві «гідний пресвітлої царської величності дар» частину Володимирових мощей, нагадуючи при цьому, що виготовлення раки для їх зберігання є «великою справою» 5. Однак у Москві подаровану Петром нижню щелепу Володимира не наважилися визнати достовірною та грошей на виготовлення раки не дали. Рештки мощей св. Володимира розійшлися по київських церквах. Його десниця зберігалася у Софії, а голова була перенесена спершу, як видається, до Михайлівського Золотоверхого собору, потім до відновленої Могилою церкви Спаса на Берестові, а від середини ХVІІ ст. вона зберігалася у срібній раці, встановленій поблизу іконостасу (на правому його боці) в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Християнські святині й старожитності Києва, мощі святих, зокрема й останки хрестителя Русі, надихали М.Максимовича на роздуми про його визначну роль і значення в історичних долях східнослов янських народів. Так, у своєму листі до М.Поґодіна від 15 липня 1842 р. М.Максимович писав: «Сьогодні день св. рівноапостольного князя Володимира, і мені приємно провести цей день у бесіді з тобою про великого й свято- 2 Максимович М. Филологические письма к М.П.Погодину: Письмо третье (15 июля) // Его же. Собрание сочинений. Т.3: Языкознание, история словесности. К., С Див.: Жиленко І.В. Описи знайдення мощей святого рівноапостольного князя Володимира святителем Петром Могилою // Могилянські читання 2002 р.: Зб. наук. праць: Музейна справа в Україні на зламі тисячоліть. К., С Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Т.3. Санкт-Петербург, С Там же. 18. С.28. 62 Н.О.Шевченко го просвітника Русі. Ти у своєму листі говориш: Далі прийшло мені в голову наступне зауваження: малоросіяни є народом найбільш співучим, чому ж не збереглося серед них жодних пісень про древній наш час, між тим, як пісні ці про Володимира та його витязів співають у нас повсюди, в Арханґельську й Владимирі, Костромі та Сибіру. Отже, не малоросіяни жили в Києві у часи Володимира, а великоросіяни, котрі рознесли тамтешні пісні по всьому обширу Російської землі. Те, що в малоросійського народу великий князь Володимир не сприймається нарівні з Морозенком, Нечаєм, Палієм та іншими витязями козацької України, це для мене абсолютно зрозуміло та аж ніяк не дивно. У нас, у Малоросії, ще у древні часи князя Володимира було визнано святим. [ ] Святому князеві і святі, церковні, молитовні пісні. І як урочисто лунають вони з вуст співучого народу, особливо у великій печерській церкві, де при главі рівноапостольного князя буває щороку святкування у цей день! [ ] У поетичній пам яті великоросійського народу князь Володимир залишився як представник усього давньоруського життя, як лагідний князь-богатир Руської землі. Але в народу малоросійського, котрому разом із Києвом дісталися й священні останки Володимира під руїнами його Десятинної церкви, він закарбувався іншою стороною свого великого життя, як святий Володимир, як рівноапостольний князь» 6. Ще в 1835 р. М.Максимович виступив ініціатором створення Тимчасового комітету для дослідження київських старожитностей. Навкола нього вперше об єдналися археологи-аматори, краєзнавці та співробітники університету. Інституція діяла впродовж 10 років. При Університеті св. Володимира було засновано музей старожитностей, офіційне відкриття котрого відбулося 2 грудня 1836 р. Музейне зібрання поступово поповнювали колекції, сформовані під час археологічних розкопок К.Лохвицького, І.Фундуклея, а пізніше А.Анненкова, М.Іванишева, В.Антоновича та Д.Самоквасова. На 1884 р. фонди музею старожитностей нараховували 6546 різноманітних археологічних артефактів. Бібліотека закладу мала 345 творів у 539 томах, а зібрання карт, планів, малюнків 422 примірники 7. У 1835 р. як відділ університетської біб ліо теки було відкрито нумізматичний кабінет, де зберігалася відповідна колекція Кременецької гімназії, рештки нумізматичних скарбів польського короля Станіслава Авґуста Понятовського та ін. М.Максимович інтенсивно листувався з шанувальниками старовини, представниками київського духівництва, які надсилали йому різні історичні документи та археологічні артефакти. Він ініціював видання історико-літературного збірника «Киевлянин» ( , 1850 рр.), в котрому вміщував історичні дослідження про Київ і Південну Русь. Не полишав надії створити науково-історичне товариство, адже Тимчасовий комітет, який займався вивченням старожитностей Києва, функціонував досить інертно й за характером 6 Максимович М. Филологические письма к М.П.Погодину: Письмо третье (15 июля). С , Тарасенко О.О. Музей старожитностей Університету св. Володимира у вивченні історії українського народу (до 170-річчя заснування) // Сумська старовина ХХІІІ. С.81. Християнські старожитності давнього Києва в науковій спадщині М.Максимовича 63 своєї діяльності майже не мав нічого спільного з науково-історичним товариством 8. Як згадував М.Максимович улітку 1870 р.: «На початку 1841 р., розмовляючи з Інокентієм (у миру Іван Олексійович Борисов; від 1830 р. ректор Київської духовної академії, пізніше єпископ чигиринський, володимирський, харківський, із лютого 1848 р. архієпископ херсонеський і таврійський Н.Ш.), дійшли ми тієї думки, що вже час і в Києві бути історичному товариству. Коли є воно не тільки в Москві, але вже й в Одесі» 9. Святитель Інокентій був високоосвіченою людиною, знаходив час для наукових і літературних вправ. Переймався ідеєю створення «церковного архіву», бажаючи об єднати в ньому всі найважливіші писемні пам ятки, пов язані з церковною історією Русі 10. Тоді ж однодумцями було складено програму «Київського товариства історії й старожитностей словеноруських», список його членів та статут. Однак цим намірам не судилося збутися. Інокентія невдовзі перевели на володимирське єпископство, а у травні 1843 р. вийшов імператорський указ про заснування при київському ґенерал-ґубернаторі Тимчасової комісії для розбору давніх актів. М.Максимович увійшов до її складу. Разом з її членами Т.Шевченком, М.Костомаровим, М.Іванишевим та іншими вченими приступив до збирання й публікації різноманітних історичних матеріалів з історії України XV XVIII ст. При цьому М.Максимович не полишив свої студії над історією Києва та його старожитностями. Частина зібраних і впорядкованих ним матеріалів, зокрема «Нарис Києва», увійшли до фундаментальної праці І.Фундуклея «Огляд Києва», опублікованої 1847 р. У 1868 р. М.Максимович згадував: «Незабутній для Києва Іван Іванович Фундуклей, будучи цивільним ґубернатором, зробив важливу послугу історичній науці виданням трьох знаменитих книг про Київ і Київську ґубернію. На ці книги посилаються всі, як на книги Фундуклеєві; та й не можна інакше їх видано від його імені, вони складалися за його задумом, за його участі та сприяння, і без нього їх не було б» 11. Із таким самим захопленням сприйняв М.Максимович і праці з історії Києва М.Закревського. У 1858 р. з явилася його студія «Літопис та опис м. Києва», а через десятиліття потому розширений і доповнений «Опис Києва», виданий коштом Московського археологічного товариства. М.Максимович називав це видання дорогоцінним подарунком місту: 8 Колесник М. М.О.Максим
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks