ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ІСПАНІЇ СЕРЕДИНИ 1980-х ПОЧАТКУ 1990-х РОКІВ - PDF

Description
УДК 94 (460) «19» А.О. Хмель ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ІСПАНІЇ СЕРЕДИНИ 1980-х ПОЧАТКУ 1990-х РОКІВ Стаття розкриває особливості формування зовнішньої політики Іспанії в період становлення демократичного

Please download to get full document.

View again

of 7
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Calendars

Publish on:

Views: 48 | Pages: 7

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
УДК 94 (460) «19» А.О. Хмель ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ІСПАНІЇ СЕРЕДИНИ 1980-х ПОЧАТКУ 1990-х РОКІВ Стаття розкриває особливості формування зовнішньої політики Іспанії в період становлення демократичного режиму. Автор аналізує відмінності в проведенні міжнародної політики урядами Іспанії. Також висвітлюється складний шлях Іспанії до вступу в ЄЕС та НАТО. Ключові слова: НАТО, Європейський економічний союз, американськоіспанські зносини, атлантисти, європейський вибір, рух неприєднання. Статья раскрывает особенности формирования внешней политики Испании в период становления демократического режима. Автор анализирует различия в проведении международной политики правительствами Испании. Также освещается сложный путь Испании по вступлению в ЕЭС и НАТО. Ключевые слова: НАТО, Европейский экономический союз, американско-испанские отношения, атлантисты, европейский выбор, движение неприсоединения. The article reveals features of the formation of the foreign policy of Spain in the period of democratic rule. The author analyzes differences in the international politics governments of Spain. Also highlights the complicated path of Spain to join the EU and NATO. Keywords: NATO, the European Economic Union, the American-Spanish relations, Atlanticists, the European choice, the Non-Aligned Movement. Тема статті є важливою й актуальною, оскільки сучасна політика Іспанії виходить з позицій, які були закладені саме у 80-ті і 90-ті роки ХХ-го століття. Непростим і суперечливим був шлях Іспанії від політики «ізоляції» до вступу в міжнародні організації. Автор мав на меті виокремити етапи розвитку зовнішньополітичної діяльності Іспанії і проаналізувати специфічність дипломатії країни на кожному з них. Процес демократизації зовнішньої політики Іспанії після смерті Франко (20 жовтня 1975 р.) [1, с. 199] пройшов декілька етапів. Етапи відрізняються залежно від того, який уряд знаходився при владі та яку зовнішню політику проводив. Автор вважає, що слід, перш за все, звернути увагу на наступні напрямки зовнішньої політики Іспанії в означений період: 1) американський; 2) європейський; 3) співробітництво з НАТО; 4) латиноамериканський; 5) радянський. Перший етап розпочався з діяльності уряду Х. Аріаса Наварро. У програмній заяві нового кабінету міністрів, опублікованій 15 грудня 1975 р., йшлося про наближення Іспанії до західного співтовариства. Уряд А. Наварро ( рр.) розпочав свою діяльність ще за життя Франко і мав проводити демонтаж франкістського режиму в Іспанії вже за часів короля Хуана Карлоса. Проте й у внутрішній, і у зовнішній політиці Наварро в цілому дотримувався позиції Франко. Так, 24 січня 1976 р. до Мадриду прибув з дводенним офіційним візитом держсекретар США Г. Кіссінджер. У той же день було підписано договір про дружбу і співробітництво між Іспанією і США, а також додаткові угоди, які стосувалися різних сторін цієї співпраці. 107 108 Історичний архів Оцінку договору дав Аріас Наварро 27 січня заявивши: «Це явна підтримка уряду і монархії» [5, с. 298]. Позиція Аріаса Наварро, як і Міністра закордонних справ Іспанії Х.М. Ареільси «кинутися в НАТО» [4, с. 167]. Х.М. Ареільса активно обговорював питання із зближення з ЄЕС із керівництвом делегацій країн-членів ЄЕС протягом січня 1976 р. У тому ж напрямі діяв і Король Іспанії. 31 травня 1976 р. Хуан Карлос відвідав Домініканську Республіку (Гаїті-Еспаньола). Наступний його візит був до Вашингтону, де він зустрічався з Президентом США Дж. Фордом [4, с. 170]. Таким чином, зовнішньополітична діяльність уряду А. Наварро була спрямована як на підтримку політики США, так і на вступ у НАТО та ЄЕС. 1 липня 1976 р. Король санкціонував відставку уряду Наварро, оскільки блокування реформ і придушення опозиційного руху загострювали ситуацію в країні. У червні 1976 р. на посаду прем єр-міністра висунули кандидатуру Адольфо Суареса лідера партії Національний рух. Розпочався наступний етап демократичних змін в Іспанії. Саме з його ім ям традиційно пов язують успішний «мирний перехід» від авторитарної диктатури до демократії. Важливим напрямком зовнішньої політики Іспанії у цей час було продовження співпраці з НАТО і Європейським економічним союзом. Обидва завдання при безпосередній участі Короля були виконані [8]. На початку діяльності уряду А. Суареса дуже помітним був відхил від проамериканської політики попереднього уряду. Про це свідчать перші офіційні візити голови уряду і міністра закордонних справ (А. Суарес відвідав Францію, М. Ореха Австрію). У першому випадку мова йшла про державу, яка входила у склад НАТО, проте не брала участі у військових організаціях, у другому про статус нейтральної держави. 6 серпня 1976 р. міністр закордонних справ М. Ореха заявив: «Питання про НАТО ретельно вивчається в тих колах, які безпосередньо зацікавлені в його вирішенні. Але, оскільки вступ в НАТО означав би участь Іспанії в одному з двох військових блоків, які протистоять один одному в двохполюсному світі, ця тема вимагає широкої національної дискусії. Особисто я бачу у вступі в НАТО як великі плюси, так і такі ж великі мінуси» [4, с. 180]. 21 вересня 1976 р. М. Ореха і посол США в Мадриді У. Стеблер обмінялися ратифікаційними грамотами договору про дружбу й співробітництво. З цього моменту договір вступив у силу і діяв до вересня 1981 р. Уряд А. Суареса змушений був лавірувати між обов язками за угодами, що були підписані, обіцянками, що були дані, і тим напрямком політики, який би був більш корисним (економічно і політично) і безпечним для Іспанії. Так, 27 вересня 1976 р. М. Ореха на сесії ГА ООН підкреслив зацікавленість власної країни в розрядці міжнародної напруги і припиненні гонки озброєнь, зупинився на темі деколонізації і проблемі Гібралтару та відносинах Іспанії з країнами Латинської Америки. Зауважу, що Король Іспанії і уряд діяли однаково зближення з країнами Латинської Америки, нейтральними країнами та ЄЕС і дистанціювання у відносинах з США та НАТО. 27 жовтня 1976 р. Хуан Карлос прибув з офіційним візитом в Париж, наступні тижні пройшли під егідою укріплення зв язків Іспанії з Латинською Америкою. Наприкінці жовтня міністр торгівлі Іспанії Х. Льядо здійснив серію візитів в Нікарагуа, Коста-Ріку, Панаму обговорювалися зв язки Іспанії з цими країнами в різних галузях. 28 листопада в Мадрид здійснив візит Президент Венесуели Карлос Андрес Перес, в грудні того ж року міністр закордонних справ Рамон Есковар Салом. У березні 1977 р. Іспанія поновила відносини з Мексикою березня 1977 р. на запрошення міністра закордонних справ Іспанії Мадрид здійснив візит віце-адмірал Чилі Патрісіо Карвахаль. У ході візиту було підписано декілька угод про спів- Випуск 2 робітництво в різних галузях. Так, Іспанія, яка стояла на шляху демократичних перетворень, налагоджувала зовнішні зносини не тільки з демократичними державами, але й з державами, у яких панували диктаторські режими. США не відмовлялися від спроб активізувати обговорення питання про взаємовідносини Іспанії та НАТО. Це питання обговорювалось з міністром закордонних справ М. Орехою у Вашингтоні під час проведення ХХХІ сесії ГА ООН, у листопаді 1976 р. за ініціативою держсекретаря США Г. Кіссінджера. За прийняття Іспанії до НАТО висловилися члени Північноатлантичної асамблеї у Вільямсберзі. У лютому 1977 р. в рамках іспансько-американської ради почала діяти спеціальна група, якій було доручено вивчити питання, пов язані із можливим вступом Іспанії в НАТО. Всередині країни не всі політичні сили висловлювались за вступ Іспанії в НАТО (заяви проти робили Комуністична партія Іспанії, Соціалістична народна партія Іспанії та Іспанська соціалістична народна партія) [7, с. 175]. Змінилося відношення Іспанії й до країн соціалістичного табору. З цього приводу міністр закордонних справ Іспанії М. Ореха наголосив: «Попередня політика Іспанії по відношенню до соціалістичних країн була неправильною і виходила з глибоко помилкових, на мій погляд, концепцій, якими користувалося іспанське дипломатичне відомство... Розвиваючись на ґрунті суворого дотримання норм міжнародного права, відносини Іспанії з соціалістичними країнами можуть стати в майбутньому надзвичайно плідними, вносячи істотний вклад у справу укріплення загального миру і безпеки народів. Відносини зі Східною Європою дозволять підвищити роль Іспанії в системі сучасних міжнародних відносин, створять новий фактор фактор рівноваги і відкриють можливість подальшого розвитку зовнішньої політики країни» [4, с. 187]. 21 січня 1977 р. було проголошено про встановлення дипломатичних відносин з Румунією; через тиждень дипломатичні відносини з Іспанією встановили Югославія, Болгарія і Польща. 9 лютого 1977 р. СРСР та Іспанія вирішили обмінятися офіційними представництвами на рівні посольств [7, с. 103]. Пізніше були встановлені дипломатичні відносини між Іспанією та Угорщиною і Чехословаччиною, 4 квітня 1977 р. між Іспанією та Німецькою Демократичною Республікою, 4 липня було підписано протокол про встановлення дипломатичних відносин послами Іспанії та Монгольською Народною Республікою в Парижі. Після нормалізації відносин з соціалістичними країнами іспанський уряд спрямував свою політику на розвиток зв язків з так званими «нейтральними» країнами березня 1977 р. в Мадрид здійснив візит міністр закордонних справ Австрії В. Пар; більш інтенсивними стали контакти Іспанії зі Швецією і Швейцарією. Наступний крок А. Суареса візит у Мексику, де він і М. Ореха зустрічалися з президентом Хосе Лопесом Портельо і секретарем закордонних справ Сантьяго Роелем. Було переглянуто чинні угоди про торгівлю, відміну віз, питання про туризм, про співробітництво в науковій, економічній, промисловій та інших галузях. Після закінчення переговорів в Мексиці А. Суарес попрямував до США, де зустрічався з Президентом Дж. Картером. Результатом зустрічі була офіційна заява, у якій було зроблено посилання на новий американсько-іспанський договір, що пролунало як попередження: Іспанія була військовим партнером США, та, ідучи на внутрішні вибори, вона повинна була пам ятати про обов язки, які взяла на себе [4, с. 192]. У зовнішньополітичній діяльності «другого» уряду Суареса акцент робився на подальше співробітництво держав з різним суспільним укладом. Внесок Іспанії в «західну захисну систему» пов язувався з існуючими відносинами з США. Що ж стосується питання НАТО, то уряд не заперечував проти його обговорення, але в той же час не висловлювався на користь вступу. У листопаді 1977 р. лідер ІСРП зробив перші самостійні кроки на міжнародній арені і візитував у США, де зустрічався з віце-президентом США У. Мондейлом, 109 110 Історичний архів помічником президента з питань національної безпеки З. Бжезинським, держсекретарем Е. Венсом й іншими офіційними посадовцями [4, с. 197]. У грудні 1977 р. делегація ІСРП на чолі з Ф. Гонсалесом перебувала в Москві та вела переговори з керівниками держави. Обидві делегації були за подолання розколу сучасного світу на військово-політичні блоки, проти їх розширення [2, с. 105]. 24 листопада 1977 р. Іспанія офіційно стає членом Європейської Ради. Виступаючи на засіданні ради в січні 1978 р., М. Ореха нагадав, що Європа не обмежується країнами, які входять в ЄЕС. До неї входять також держави, які створюють зони вільної торгівлі, і з ними також необхідно розширювати діалог. У цей період часу можна спостерігати
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks