Фізичне виховання у Київській Русі - PDF

Description
Історичні науки 31 УДК 796 (091) (477) Довгань Н.Ю. Фізичне виховання у Київській Русі Питання розвитку фізичного виховання й спорту залишаються найменш розробленими в історії української культури, особливо

Please download to get full document.

View again

of 6
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Sales

Publish on:

Views: 24 | Pages: 6

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
Історичні науки 31 УДК 796 (091) (477) Довгань Н.Ю. Фізичне виховання у Київській Русі Питання розвитку фізичного виховання й спорту залишаються найменш розробленими в історії української культури, особливо це стосується давніх часів. Тому в цій статті автор ставить за мету висловити свій погляд на цю проблему стосовно Київської Русі. Слід зазначити, що самостійно фізичне виховання й спорт у той час не існували. Фізичний розвиток людини залежав від умов життя (а вони були суворими), потреб військової чи трудової діяльності. До того ж необхідно враховувати, що у пропаганді здорового способу життя, починаючи з ХІ століття, помітну роль почала відігравати православна церква. Для давніх українців була характерна фізична витривалість. Іван Крип якевич слушно зауважував, що це був народ здоровий, поставний і гарний. Зростом був високий, плечима широкий, лицем гарний, це звичайна характеристика визначних князів, яку дають нам літописи, ідеал чоловічої краси. Деколи додають ще інші прикмети: червоний лицем, з великими очима, волосся мав жовте, кучеряве, руки й ноги гарні, від голови до ніг не було у нього хиби. Високі, кремезні, здорові постаті подобалися сучасникам, вони в них любувалися і славили їх [1]. Свій ідеал фізичної сили, витривалості й краси український народ оспівував у билинах. Ось перед нами образ наймогутнішого з руських богатирів Святогора: Оказался во поли добрый молодец, Русский могучий Святогор-богатырь. У Святогора конь да будто лютый зверь, А богатырь сидел да во косу сажень, Он едет в поли, спотешается. Он бросает палицу булатную Выше лесушку стоячего, Ниже облаку да ходячего, Улетает эта палица Высоко да по поднебесью; Когда палица да вниз спускается, Он подхватывает да одной рукой [2]. Усна народна творчість наділяє Святогора неймовірною силою, яка перевершує силу знаменитого руського богатиря Іллі Муромця, який на річці Смородинній (на березі якої дійсно знаходиться урочище Солов яний перевіз у селі Дев ятидуб я) перемагає Солов ярозбійника: Поглядел богатырь в руку правую, Увидал тут Илью Муромца, Он берет тут Илью за желты кудри, Положил Илью да к себе в карман, Илью с лошадью да богатырской [3] Наділений неабиякою фізичною силою Микула Селянинович билинний землероб, великий трудівник: А орет в поле ратай понукивает, Из края в край бороздки поматывает. В край он уедет другого не видать, То коренья, каменья вывертывает Да великие он каменья в борозду сваливает [4]. Історичні джерела дають чимало свідчень про фізичну силу й витривалість русів. Зокрема, візантійські історики Прокопій Кесарійський, Маврикій Стратег підкреслювали, що життя вони ведуть суворе й нецивілізоване, однак не лихі й не підступні, вони свободолюбні, здатні легко переносити спеку, холод і дощ, брак їжі та одягу, але вперті, не бажають підпорядковувати свою думку думці товариства, розв язують свої суперечки кривавими бійками. Досвідчені вони також і щодо переправ через ріки, переважаючи в цьому всіх людей. Мужньо вони витримують перебування у воді... [5]. Фізична витривалість руських людей досягалася шляхом суворого загартування, виховання й самовиховання. Класичним у цьому плані є приклад київського князя Святослава Ігоревича (Х ст.): Був хоробрий і легкий. Ходив, яко пардус (леопард. Авт.), багато воєн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні конини [не брав], ні м яса [не] варив, але потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину [і], на вуглях спікши, [це] він їв. Навіть шатра він не 32 мав, а пітник слав і сідло [клав] у головах. Такими ж й усі інші вої його були [6]. Недостатнє фізичне загартування для воїна нерідко оберталося трагедією. Так, у 1093 р. після жорстокої битви русів з половцями князь Володимир Мономах з братом Ростиславом відступили до річки Стугни. Під час переправи Ростислав утонув, а більш загартований Володимир зумів випливти [7]. Для фізичного загартування з давніхдавен українці використовували лазні. Літописець наводить розповідь апостола Андрія Первозванного (І ст.): Дивне я бачив у землі Словенській. Коли йшов я сюди, бачив бані дерев яні. І розпалять вони їх вельми, і роздягнуться, і стануть нагими, і обіллються мителем, і візьмуть віники, і почнуть хвастатись, і до того себе доб ють, що вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною і тоді оживуть. І так творять вони повсякдень [8]. Фізичну витривалість, здоровий спосіб життя пропагувала й православна церква. Феодосій, ігумен печерський, вимагав суворого дотримання посту, обмежувати себе від надмірної їжі і питія, боронитися від лінивого й довгого спання [9]. Києво- Печерський патерик наводить розповідь про смиренного й багатотерплячого ченця Никона, який потрапив у полон до половців. Ті, бажаючи одержати за нього великий викуп, три роки, щодня, з лайкою, в язали його, кидали на вогонь, різали ножами, заковували руки й ноги у кайдани, ставили пектися на сонці, голодом і спрагою морили, протягом кількох днів Никон залишався без будьякої їжі [10]. Чимало порад і прикладів щодо фізичного загартування містить Поучення Володимира Мономаха : треба мати душі чисті, непорочні, тіла худі, не лінуватися, під час війни не потурати ні питтю, ні їжі, ні спанню, стерегтися пияцтва [11]. Наукові праці. Том X Православна церква, пропагуючи здоровий спосіб життя, намагалася боротися з негативними явищами, які порушували його. Найбільшим злом вважалося пияцтво. На Русі склався нахил до веселія пити. Пияцтво було атрибутом свята, забави, товариського зібрання. Отці церкви виступали проти надмірного вживання алкоголю. Один із церковних моралістів, митрополит Іоанн, дозволяючи духовним особам бувати на обідах та бенкетах, наказував виходити з них, коли почнеться играние, плясание и гудение, цуратися бесовских игрищ. Дозволеною порцією вважалося три чаші питва, з великими обмеженнями допускалися ще три чаші, але сьома чаша була богопротивительной, Духа Святого оскорбительной, ангела отгонительной, бесов возвеселительной, бо після неї починаються сварки, бійки, блуд и стид, игры бесовские, песни и плясания [12]. Проти пияцтва було спрямоване слово Кирила Філософа ( Повесть о хмелю ): Так каже хмель до всіх людей: хто зі мною пристає, зроблю із нього розпусника, до молитви не пильного, вночі не сонливого; город або село його зроблю пустим, самого бідаком, а дітей його невільниками. Так каже хмель: пристане зі мною цар або князь, зроблю спочатку гордим і пишним, потім дурним і нерозсудливим, лютим і немилосердним до людей; почне він пити всю ніч з молодими дорадниками, а спати почне до півдня, людям управи не давати; бояри його почнуть брати від сиріт хабарі, судити суд неправедно, сироти ж і убогі вдовиці почнуть плакатися на непорядки, і всі почнуть його зневажати. Так каже хмель: коли зі мною пристане єпископ, або ігумен, або піп, або диякон, або чернець буде він ні божий ні людський, всьому світу в прикрість, і гідність свою втратить. Так каже хмель: коли пристане зі мною боярин великий, зроблю його злобним і немилосердним і хапливим, і цар або Історичні науки 33 князь, побачивши це, скине його з уряду, і він вкінці буде плакатися над своїм упадком. Так каже хмель: коли пристане зі мною купець: зроблю його убогим і бідним, у вічних клопотах, буде він ходити в старому одягу і в подертих чоботях, почне позичати у добрих людей золото й срібло, давати у заставу дружину і дітей, але позичати йому не захочуть, бачачи його пияцтво, убожество і непорядність [13]. Великою пошаною в Київській Русі користувалися лікарі. У Києво- Печерському патерику міститься розповідь про ченця Агапіта, вірменина за походженням, який був чудовим цілителем. І коли хто-небудь із братії робився хворим, він залишав свою келію (а в ній не було нічого, що можна було б вкрасти), приходив до хворого брата і слугував йому: піднімав і укладав його, виносив на своїх руках, давав йому їжу, яку варив для себе і той одужував молитвою його. Агапіт був прозваний Цілителем, про нього далеко розійшлася чутка, багато людей приходило до лікаря з надією на вилікування від хвороби. Агапіт зцілив самого Володимира Мономаха та його батька, Всеволода Ярославовича, і відмовився взяти плату за лікування [14]. Для мешканців Київської Русі заняття спортом були господарською необхідністю, розвагами чи військовими справами. Одним із видів спорту, який виник із життєвої потреби, було полювання або лови. Для цієї мети користувалися сітками, силками, тенетами. Різні джерела описують способи полювання: переслідування звіра конем, враження його за допомогою стріли чи списа, заганяння у ями, лови за допомогою собак, соколів, яструбів. Ними займався народ ловецький. Особливо бавилися цим заняттям князі. У різних місцях існували спеціальні княжі ловища і перевесища. Не задовольняючись близькими місцями, князі рушали на лови часом у далекі глухі пущі на окраїнах. Літописи свідчать, що лови були давнім, споконвічним заняттям полян. Про Кия та його братів пишуть, що ловили вони [тут] звірину у великих лісах навколо Києва [15]. На думку Володимира Мономаха, відстоявши службу божу, князь повинен займатися державними справами або лови діяти. Ось як він говорив про своє панування: А се я в Чернігові робив: коней диких своїми руками зв язав у пущах десять і двадцять живих коней, а, крім того, ще по Росі їздячи, ловив я своїми руками тих же коней диких. Два тури на рогах підкидали мене з конем, олень один мене бив рогами і два лосі один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув [на землю], та бог мене уцілілим зберіг. І з коня багато я падав, голову собі розбив двічі, і руки й ноги свої покалічив, у юності своїй покалічив, не бережучи життя свого, ні щадячи голови своєї. Що належало робити отроку моєму те сам я робив: діла на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою... Весь порядок і в домі своїм се я наводив, і в ловчих ловчий порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів я сам дбав [16]. Пристрасть до полювання в Київській державі інколи приводила до трагічних наслідків. Літописець під рр. розповідає, що якось Лют, син варязького воєводи Свенельда, вийшов з Києва на лови, женучи звіра по лісу. А назустріч йому у тому ж лісі Олег Святославович, князь овруцький. Олег не витримав суперництва, заїхав Люту в тил й убив його, бо бе ловы дея Олег. А оскільки Свенельд був наближеним київського князя Ярополка Святославовича, то, прагнучи помсти за сина, підбурював Ярополка відняти в Олега землю Деревську, яку той одержав 34 від свого батька Святослава. Ярополк пішов на Олега, переміг, узяв Овруч, при цьому Олег загинув [17]. У 1180 р. чернігівський князь Святослав лови діяв, прямуючи берегом по чернігівській стороні Дніпра, і зустрів князя Давида Ростиславовича за тією ж справою, тільки в лодьях. Тут же Святослав згадав кривду, яку чинили йому Ростиславичі. Порадившись із княгинею та своїм фаворитом Кочкарем, переїхав Дніпро і напав на Давида, так що той ледве встиг стрибнути в човен разом зі своєю дружиною і якимось чудом урятувався [18]. В інших випадках полювання було засобом примирення князів. Наприклад, у 1190 р.: Свято
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks