Бовсунівська Т.В., д.філол.н., проф., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка - PDF

Description
Бовсунівська Т.В., д.філол.н., проф., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка РОМАН-ЕКФРАСИС «КОРАБЕЛЬ ДУРНІВ» ГРЕГОРІ НОРМІНТОНА Стаття містить виклад теоретичних підходів до проблеми екфрасису,

Please download to get full document.

View again

of 10
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Psychology

Publish on:

Views: 32 | Pages: 10

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
Бовсунівська Т.В., д.філол.н., проф., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка РОМАН-ЕКФРАСИС «КОРАБЕЛЬ ДУРНІВ» ГРЕГОРІ НОРМІНТОНА Стаття містить виклад теоретичних підходів до проблеми екфрасису, «вербальної репрезентації візуальної репрезентації». Екфрастичний роман це жанр, сенс якого розкривається в семіотичному Іншому, наприклад, роман-екфрасис «Корабель дурнів» Г. Нормінтона - це варіант семантичної конверсації живопису (Пітера Брейгеля та Ієроніма Босха) в літературний твір. Ключові слова: екфрасис, роман-екфрасис, семіотичний код, жанр, змішування різних видів мистецтва, екфрастична проза,візуалізація, іконічність, алюзія, спеціальні екфрастичні стратегії. В статье изложены теоретические подходы к проблеме экфрасиса, вербальной репрезентации визуальной репрезентации. Экфрастический роман является жанром, смысл которого раскрывается в семиотическом Другом, например, экфрастический роман Корабль дураков Грегори Норминтона представляет вариант семиотической конверсации живописи (картин Питера Брейгеля и Иеронима Босха) в литературный текст. Ключевые слова: экфрасис, роман-экфрасис, семиотический код, жанр, смешивание различных искусств, экфрастическая проза, визуализация, иконичность, аллюзия, специальные экфрастические стратегии. This article is about a theoretical understanding of ekphrasis, the `verbal representation of visual representation`. Ekphrastic novel is the genre, in which texts encounter their own semiotic «others,» for example; ekphrastic novel `Ship of Fools` by Gregory Normintom represented a variant of semiotic conversion work of painting (works of Pieter Bruegel and Hieronymus Bosch) in the literary text. Key words: ekphrasis, ekphrastic novel, semiotic code, convention, genre, mixing different art, ekphrastic prose, visuality, iconology, allusions, special ekphrastic strategies. Екфрасис пройшов шлях від стилістичної фігури чи словесної емблеми у Феона і Філострата [Брагинская 1981] і сакрального зразка [Ропер 2009] - до специфічного жанру доби postпостмодернізму, сформувавши роман-екфразис [Бочкарева 2009; Сидорова 2009]. Поринемо в суть проблеми жанрової ідентифікації цього новоутворення. Сучасний Оксфордський словник визначає екфрасис як «риторичний опис предметів мистецтва». «Енциклопедія роману» (2011) розглядає екфразис у статті «Опис», оскільки він визнаний варіантом опису, як це було у риториках E. Феона чи Л. Домерона [Брагинская 1981; Брагинская 1977; Domairon 1804], а не жанровим утворенням. Виділяючи дескрипцію й нарацію услід за Ж. Женеттом як відмінні форми оповіді, Синтія Волл, писала, що в літературі ХХ ст. «екфрасис дедалі більше відривається від 59 його класичного розуміння живої репрезентації якогось із творів мистецтва, перестає бути частиною оповіді (додаючи слова й сцени до сюжету або актуальні міркування про явища мистецтва), обтяжуючи оповідь, стаючи самодостатнім та перериваючи основну оповідь» [The Encyclopedia of the Novel 2011, ]. Вона віднесла екфрасис до опису, хоча й не заперечила можливість жанрового розвитку. Мек З. і Сміт Дж. (Mack R., Smith JR.) виділяли екфрастичну традицію всередині реалістичного роману та передрікали у 1980 році майбутній розвиток цієї традиції в окрему жанрову форму. Карен Л. Льювіс (2004) виділила в окрему жанрову групу екфрастичні новели доби вікторіанства. Дж. Хеффернен вважає екфрасисом «вербальну репрезентацію візуальної репрезентації» [Heffernan 2004, 191]. К. Джоунес була суголосною, визначаючи екфрасис як «літературну інтерпретацію візуального мистецтва»[ Jones 2008]. Дж. Боухер, подовжуючи думку Хеффернена, пропонувала замінити термін «екфрасис» терміном «метаекфрасис» як більш точним у даному разі, адже екфрасисти завжди трансцендують за межі, запропоновані візуальними мистецтвами. Інтерпретація є ворогом екфрасису, запевняла вона. Екфрасис це тип експерименту над візуалізацією словом і він належить до креативних поетик, що базуються на підсвідомому та ірраціональному. Дж. Боухер пов язувала екфрастичну поетику з методом імперсональної креативності К. Юнга. Рут Вебб [Webb 2009] вважає, що будь-який тип екфрасису з являється завдяки твору мистецтва. Колективна праця була присвячена проблемі екфрасису та інтермедіальності «Образ Текст Образотекст: есе про екфрасис та інтермедіальність» 1996 р. за редакцією П. Вагнера. В ній розміщена стаття Дж. Хеффернена «Відкриваючи музей слів: «Моя остання герцогиня» Браунінга і екфрасис ХХ ст.» [Heffernan 1996], головною думкою якої є те, що Браунінг, створивши графиню Феррару як прототип власного музею слів, показав письменникам ХХ ст. новий шлях розвитку екфрасису: конструктивну можливість романної форми, що засновується на живописі. Так, в Музеї прекрасних мистецтв (1938) Вістена Хью Одена вербально реконструюється одна з картин Брейгеля, Пейзаж з падінням Ікара, при цьому мислення автора детермінується тим, що закладене в картині. На думку Дж. Хеффернена, розширене художнє тлумачення предмета мистецтва може становити окремий жанр у словесному мистецтві. З початком ХХІ ст. збулось його передбачення. В.Дж.Т. Мітчелл у книзі «Теорія зображальності: Есе про вербальну та візуальну репрезентацію» (1995) тлумачив екфрасис як особливий поетичний модус, «текстовий живопис», який ґрунтується на «екфрастичному страху» - момент зіставлення чи протиставлення сенсів вербальної та візуальної репрезентації, що долається у фігуративному, образному екфрасисі [Mitchell 1995, 151]. Він засвідчив, що на екфрaсис потрібно дивитись як на особливий жанр, екфрастична поезія представляє особливий жанр, в якому стикаються різні семіотичні системи з притаманними їм модусами репрезентації візуального, графічного, пластичного чи «просторового» («spatial») мистецтв» [Mitchell 1995, 156]. Тож саме у В. Дж. Т. Мітчелла ми знаходимо обґрунтування жанрового сенсу екфрасису, хоча тільки на поезії, романні форми він не залучає. У статті «Ефразис та інакшість», він писав: «Екфрасис створює надія на «подолання інакшості». Екфразис-вірш представляє собою жанр, в якому тексти 60 зустрічають своїх семіотичних двійників, тих інших, що існують в режимі візуалізації, пластики, чи «просторових» мистецтв. Наукова термінологізація цієї інкшості знайома нам як система семіотичних опозицій: символічні й знакові репрезентації, звичайні і природні знаки, темпоральні й просторові модуси, візуальна і звукова інформація» [Mitchell 1995]. Виділяючи особливий тип репрезентації «змішування мистецтв» - дослідник вважає це передумовою існування екфрасису як жанру. У російській теоретичній традиції спостерігаються спроби обґрунтувати наявність у сучасній літературі роману-екфрасису, зокрема в працях Н. Бочкарьової, Г. Сидорової, Є. Третякова. Г. Сидорова проаналізувала роман-екфрасис Ю. Буйди «Ермо», вважаючи його варіантом «метапрози». Вона запевняє, що «композиція роману-екфрасису в цілому заснована на принципі гіпертексту» [Сидорова 2009, 50], «вигаданий напівфантастичний сюжет перетворюється на субститут реальності» [Сидорова 2009, 199] або прочитується як метакод, а сам роман такого типу є породженням процесу синтезу мистецтв у сучасному світі. Н.Бочкарева: екфрасис «словесне відтворення зображального мистецтва», «вербальне представлення візуального зображення» [Бочкарева 2000], змагання слова і картини. Вона й визначила «Корабель дурнів» Г. Нормінтона як роман-екфрасис [Бочкарева 2009]. Більшість же російських дослідників обмежуються номінативним, семантичним чи формально-функціональним окресленням цього явища. Наприклад, М. Байцак пропонувала власну дефініцію екфрасису: «У сучасній традиції склалось розуміння екфрасису як інтермедіального простору, в якому зустрічаються та взаємодіють різні культурно-художні коди. Звідси уявлення про провідну функцію екфрасису у тексті це функцію перекладу з мови однієї семіотичної системи на мову іншої» [Байцак 2009, 9]. Л. Генералюк долучала до екфрасису будь-який «словесний опис творів візуальних мистецтв, супроводжуваний зазвичай естетичною оцінкою, іноді описом окремих технічних прийомів автора твору, його манери чи стилю» [Генералюк 2008, 290], і не важала екфрасис окремим жанром літератури. Н. Брагінська обґрунтувала існування як в теорії, так і на практиці античного мистецтва діалогічного екфрасису та висловилась щодо його жанрового розвитку: «Існуюча класифікація екфрасисів не дає можливості з ясувати, за яких умов екфрасис як тип тексту перетворюється на екфрасис як жанр, оскільки ця пасивна класифікація розподіляє екфрасиси за жанрами, до яких він включений? Екфрасиси в епосі, в епіграмі, в романі, в драмі, епістолографії, риториці, історіографії, перієгезі тощо» [Брагинская 1977, 271]. Хоча «Картини» Філострата вона таки віднесла до окремішного жанру [Брагинская 1981]. Н. Брагінська дивиться на екфрасис як на тип тексту, а не як на жанр тому, що в класичній своїй формі він ніколи не був жанром, а поставав як інтертекстуальне включення. Вона наголошувала, що «Картини» Філострата не йдуть у розрахунок через те, що їх ніколи не відносили до красного письменства. В. Бичков [Бычков] вирізняв греко-римський (статичний) та давньоєврейський (динамічний) екфрасис на основі характерних тенденцій опису, вважаючи візантійський екфрасис формою поєднання цих двох. Дедалі більше дослідників цікавлять теоретичні аспекти екфрасису як типу взаємоперекодування різних видів мистецтва. Насамперед з являється теорія екфрастичного перекладу як художнього виду креативності сучасної людини. У такому аспекті 61 розглядається екфрасис Є. Третьяковим, який переконаний, що екфрасис унікальна мова міжкультурної комунікації. Він пропонує прийняти таке визначення екфрасису як «однієї з найбільш давніх форм художньої дискурсії, яка заснована на взаємодії двох модусів мислення - образного та вербального. /.../ Провідна функція екфрасису візуалізація» [Третьяков, ]. Він же наголосив, що екфрасис почав осмислюватись як специфічний жанр вже в давнину і з того часу існував у двох іпостасях: 1) як риторична теорія перекладу одного виду мистецтва засобами іншого, 2) як жанр, де цей переклад здійснений, тобто як матрична репрезентація образних знаків. Услід за Л. Геллером, який наголосив на зростанні ролі та функцій екфрасису у сучасній російській словесності, М. Уртмінцева заявляє, що екфрасис розсуває межі сюжету, збагачуючи текст новими змістами. Наслідувальна природа екфрасиса неодноразово привертала увагу дослідників: «Екфрасіс не представляє собою ні наслідування дій посередництвом мови, ні дієгезис у сенсі розмислів і узагальнюючої аукторіальної мови. Він є мимесисом стану. Його наративна функція, послідовно, не ототожнюється ні з динамічним розгортанням дій, ні з узагальнюючим конкретні події мисленням, яке за Платоном викликає «обговорення» (διαλέγεσθαι). Екфрасис зупиняє хід дії або відхиляється від родових, узагальнених висловлювань. Іншими словами, дуже ймовірно, що в екфрасисі увага читача послаблюється, і автор може непомітно відкривати перспективу майбутніх подій, маніпулюючи читачем за допомогою ізоморфного наслідування дійсності [Брагинская 1981, 24]. Теорія екфрасису стає дедалі популярнішою: кандидатська дисертація А. Воєводіної присвячена вивченню екфрасису в поезії «срібного віку», зокрема «топоекфрасис» посів чільне місце; І. Заярна вивчала екфрасис на російській поезії другої половини ХХ ст.; Х. Загороднєва на матеріалі есе У. Пейтера та сонета Росетті; О. Карбишев на р
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks